розділ 15

Пружина стискається

Каяр прокинувся якось одразу, миттєво.

Ось тільки-но навколо була темрява, м'яка і густа. А тут раптом з’явилося світло. Різке і гостре, як скляний уламок. І в цьому світлі плавали порошинки, що світилися, наче крихітні зірки. І тепле дерево було над головою. І м'яка жінка, що пахне медом і ваніллю під боком. А ще був запах, запах водоростей, солі та прохолодних бризок. Запах моря.

— Корабель, — прошепотів Каяр.

Жінка сполохано охнула, схопилася, навіщось розправляючи домашню сукню, в якій примудрилася заснути. Заправила за вухо світлий локон. Усміхнулася. А потім кинулася на шию і чомусь розплакалася.

І Каяр зрозумів, що про те, що ж там, зрештою, трапилося з демоном, краще поки що не питати.

Та й відомості про те, де вони перебувають і як тут опинилися, зачекають.

Зараз головне заспокоювати та говорити, що все добре.

І краще поки не звертати уваги на дивне відчуття коло сонячного сплетення. Зачекає воно. Бо якщо зараз почати до себе прислухатися, Маяліна помітить і засмутиться ще більше.

Втім, Каяр був практично впевнений, що знає, що то за відчуття. Щось схоже завжди з'являлося перед тим, як виривалася неконтрольована сила та спалювала все, на що падав погляд носія. Просто тоді відчуття було швидкоплинним і миттєво пропадало. А зараз воно нікуди діватися не збиралося.

І, можливо, це було добре.

Король Золотих Туманів теж мимоволі дослухався до дивних відчуттів у тілі. Тремтіння, що зароджувалося коло лівого ліктя, тягне шию, що змушує пульсувати болем скроню і десь в потилиці.

Неприємні відчуття.

Воно майже напевно означало, що молоде, здорове і начебто відповідне тіло не прийняло свого нового власника і стало помирати. І тепер не заспокоїться, доки не помре. Можна просто продовжити агонію, вливаючи в тіло силу і змушуючи його рухатися.

— Як же я все це ненавиджу, — пробурмотів король. — Чому щоразу доводиться робити все більше спроб? Навіть коли жінки для виробництва замінок підібрані ідеально, ці прокляті вмістилища все одно не здатні витримати мене. Прокляття…

Він з тугою втупився в стелю, розмірковуючи про те, прямо зараз наказати готуватися до чергового ритуалу чи почекати? А раптом вдасться це тіло втримати? Двічі виходило. Так, цілих два рази з майже сотні. А так, тіло чи приймало, чи ні.

— Може все залежить від опору попереднього власника? Та дурниці, жодної системи. Простіше запідозрити вплив буревіїв та драконів. Але як я це не люблю. І скільки тих хлопчаків ще лишилося?

Хлопців насправді було ще багато. Король любив робити запаси, знав, що з першої спроби знайти те тіло, яке не вмиратиме, практично неможливо.

Та й цей варіант був не ідеальним. Найідеальніший зараз вважає себе імператором, і дістатися до нього поки що немає можливості, та й особливого бажання. Не до нього поки що. Нехай собі зображує будь-кого. Якщо знадобиться, нікуди він не дінеться. У цьому король був певен.

— Гаразд, спробую розвернути смерть, — нарешті вирішив король. — Тим більше, цю тварюку годувати треба і її родичів розганяти. Гидота яка…

Король зітхнув, ліг зручніше і почав стягувати навколо себе нитки сили, виплітаючи кокон. У коконі буде простіше працювати та шукати пошкодження. А може, й виправляти їх. Хоча тут навряд чи обійдешся без їжі та води. А захопити із собою у кокон хоча б фрукти, на жаль, неможливо.

Іноді королю здавалося, що померти було б простіше.

І щоб там собі не уявляли жителі імперії, смерті він не боявся. Просто не міг усе покинути. Так довго тримав королівство на своїх плечах, стримував тварюку, готову жерти всіх без розбору, доки не лусне. Примушував людей цю ​​тварину годувати. Тому що її силою їм користуватися подобалося, а от давати щось натомість — чомусь ні. Не дозволяв імперії лізти у справи королівства. Не дозволяв своїм буйним підданим лізти у справи імперії. Війна насправді була невигідна обом сторонам.

Це розуміли імператори, які інакше давно б позбавили світ тварюки.

Це розумів король.

Втім, він і не збирався воювати. Якби все пішло як слід, найгірше, що могло б статися — молодий імператор рано помер і залишив імперію та артефакти далекому родичу. І тоді обов'язково знайшлися б незадоволені…

І тварюки було б кого жерти.

Кокон закрився, обліпивши людину на ліжку, як друга шкіра. Він м'яко світився і поступово стоншувався. Бо виявилося — у проклятого тіла просто з'явилися дірки в енергетичній структурі, якраз біля ліктя. А нитки з кокона годилися, щоби ці дірки залатати. Може тимчасово, а може й назавжди. Тут як пощастить. Все залежить від того, наскільки вперте тіло хоче жити. А це наперед вгадати неможливо.