розділ 11

Звіти та рішення

Ранок для Ліїн почався з криків. Кричали чайки, які чомусь вирішили політати над будинком господині архіпелагу. Гучно гавкав пес і йому вторило немовля з таким трубним голосом, що його, мабуть, і на іншому кінці острова чули. Немовля та пса намагалися перекричати діти та кілька чоловіків. А їх усіх – жінка. Вона кричала на одній ноті, не припиняючи цього заняття ні на мить.

Ліїн трохи полежала, сподіваючись, що всі вгамуються і замовчать, у тому числі, і чайки. Потім важко зітхнула і обернулася праворуч, але Юміла в ліжку не виявила, тож просити підійти до вікна і подивитися, чому всі кричать, не було кого. Довелося вставати самій і боязко виглядати з-за фіранки.

Ранок був сонячний настільки, що спочатку Ліїн нічого роздивитися не змогла. Все здавалося яскравим і майже безбарвним. І очі почали сльозитися майже одразу.

Довелося постояти, заплющивши очі, потім обережно розплющити і трохи поморгати. Правда, і це нічого не дало, бо кричали зовсім не в маленькому дворику під вікном. І навіть чайки літали досить далеко.

— Та що там відбувається? — здивувалася Ліїн.

Ні, припущення в неї, звісно, ​​були. І не одне. Може знову якісь браві молодці побилися за молодшу кухарку — молоду вдову, з неосяжними грудьми, лагідним характером та вмінням готувати. А немовлята, собаки та інші діти підключилися до криків випадково. А може, й не випадково. Може, немовля принесла чергова знечещена сільська діва. Ці знечещені діви (де тільки таких слів нахапалися?), ходили із завидною регулярністю. Найчастіше не могли навіть до пуття описати того, хто знечещував, зате були впевнені, що дитя від нього, тож тепер йому доведеться одружитися. І кивали розумно на воїнів. Тільки одна знахабніла настільки, що спробувала всучити дитину Марку, відразу впізнавши в ньому важливу і вчену людину. Бідолашний маг шарахнувся від немовляти і поспішно пішов, сказавши, що діва помилилася. Марку й у домі со-Ялата було кого знечещувати, служниці за ним бігали строкатою зграйкою, по його ж душу час від часу навідувалися вчительки зі школи в скелях, загалом, не до сільських дів якось.

Крики та дитячий плач все не припинялися. Та й чайки літали собі.

Ліїн зітхнула і вирішила, що треба піти та подивитися.

А виявилося, це лише нарешті повернулися Марк і Айдек. Просто в такій незвичайній компанії, що подивитися навіть чайки злетілися.

Те, що зібрати на кораблі натовп різновікових дітей, дорослих та одне немовляти було не найкращою ідеєю, Марк зрозумів ще в той момент, коли цей натовп розходився по палубі, заглядаючи у всі щілини і ставлячи безглузді запитання. Абияк цей натовп вдалося організувати, виключно завдяки боцману, а потім навіть загнати в трюм, де люди мали спати і ховатися, трапиться зустріти якийсь корабель.

Задоволеними з цього приводу вони, звичайно ж, не були, але чого Марк зовсім не очікував, це того, що на шостий день подорожі, трохи звикнувши до свого нинішнього становища, люди, які мали б йому дякувати, будуть придумувати різні дивні теорії та підозрювати рятівників у поганому.

І добре б придумували собі тихенько, нікого не чіпаючи. Але ще через два дні троє мужиків зібрали навколо себе хлопчаків-підлітків і спробували захопити корабель. Вночі. Напавши на моряків, що коротали чергування за грою в кістки.

Коли Марк вийшов на палубу, все вже було закінчено. Один із мужиків був убитий, схоже, йому проломили голову тим же веслом, яким він намагався бити чергових. Декілька хлопчаків були покалічені, а біля борту підвивала жінка, вимагаючи негайно повернутися за її сином, що впав у воду. Живі зачинщики цього неподобства лежали на палубі носами в дошки, один матюкався, другий гордо мовчав. Підлітків просто оточили розбуджені по тривозі моряки та погрожували їм зброєю, щоб мовчали і не смикалися.

— Так, — похмуро сказав Марк, у якого від недосипання і необхідності ховати цінне немовля від магів, що пропливали повз, вже боліла голова. Розбиратися ще й із цим безглуздим бунтом йому хотілося найменше. Але капітан чомусь вирішив, що раз маг пустив на корабель цих людей, йому й вирішувати, що тепер з ними робити. — Так, — повторив він ще похмуріше, коли чоловік, котрий лаявся, підвів голову і подивився зі злістю. — У пірати вирішили податися? А чому ви думаєте, що змогли б упоратися з таким кораблем? Тут досвід потрібний.

Чоловік здивовано витріщився на мага і навіть замовк, нарешті.

— З цим усе зрозуміло, — стомлено сказав Марк. — Повісити.

За спинами моряків, як по команді, завила жінка і почала вмовляти не вішати чоловіка, мовляв, пан маг помиляється, і нічого такого він не хотів.

— Не помиляюся, — відрізав Марк, нарешті зрозумівши, чому Юміл настільки безжально позбавлявся каторжан, варто було їм порушити дисципліну. Тут попустиш, дозволиш комусь безкарно звинувачувати рятівників у работоргівлі та тому, що вони самі влаштували те, від чого рятували, а потім виявиться, що комусь просто корабель сподобався. — Я менталіст і можу відрізнити справжні бажання від того, чим їх намагаються замаскувати.

Жінка продовжувала вити. Чоловік знову почав лаятися, а потім, коли його підхопили під руки і потягли до щогли, вириватися і обіцяти вести себе добре.

Марк відвернувся, помасував скроні, намагаючись хоч трохи вгамувати головний біль. Подивився на решту бунтівників.

У другого чоловіка вигляд був розгублений. Підлітки тупцювали, переглядалися і, схоже, вже не знали, кому вірити. І Марк зрозумів, що ситий цими людьми по горло. Що нічого й нікому не збирається доводити. І що не повинен був їх рятувати.

— Я ж казав, що не оцінять добро, — сказав Айдек. — Може, його викинути за борт? — спитав, схоже, сам себе, і потикав ногою у чоловіка, що валявся на палубі. — Нехай далі дістається своїм ходом, може, кудись і допливе.

— Ага, і рабство йому більше не загрожуватиме, — пробурмотів Марк. За спиною пірату, що не відбувся, прилаштовували на шию мотузку, а він продовжував скиглити і запевняти, що більше не буде, що помилився, що не знав. Його хотілося заткнути. — А з рештою що?