розділ 7

Сюрпризи

Більшість жителів замку Білого Гіацинта під кінець Третього місяця були впевнені, що в замку завівся привид. Менша грішила на особливо хитромудрого, а може, навіть розумного божественного родича. А все тому, що Вісце не вмів вчасно йти.

То він захопився, поїдаючи суп із булочками, і його помітив мілкий помічник кухаря. Віце тоді ледве встиг відволікти його ілюзією і ганебно втекти. Як дитя потім пояснювало собі цей недоїдений суп, він і знати не хотів. Хоча, можливо, мешканці палацу впевнені, що примарам та демонам теж треба іноді пообідати.

То захопився читанням стародавнього фоліанта у бібліотеці. І тоді взагалі відлежувався на верху шафи, що майже упиралася в стелю, поки доглядач бібліотеки ходив з ліхтарем і лаявся на щурів, що роз'їлися.

А як Вісце крав одяг, взагалі можна було згодом розповідати в анекдотах. Добре хоч успішно, а то сяяти голим задом перед заляканими служницями йому не сподобалося. Ці служниці тоді повелися надто вже неадекватно, впустили, що несли, частково попадали самі, частково почали голосити і в чомусь незрозумілому каятися.

Загалом, замок Гіацинта був дуже веселим місцем, куди тому палацу со-Ялата.

Крім усіх цих пригод, Вісце поступово дізнавався, чим живуть мешканці палацу і намагався звикнути до постійного страху, який вони випромінювали. Боялися ці мешканці всього, але особливе місце у їхніх думках займав все-таки король, якому ніхто не хотів попадатися на очі. Страх перед королем у їхніх душах тісно переплітався з ненавистю, заздрістю та цікавістю. І, схоже, навіть остання служниця чомусь була впевнена, що якщо зуміє цього короля вбити, то відразу й замінить його на троні, знайшовши безсмертя. І що божественний демон відразу стане її слухатися.

Загалом дуже наївні люди виявилися.

І підслуховувати цих наївних людей було неабияким задоволенням. Вони пліткували про все на світі. Починаючи від того, що король знову жбурнув у когось недоїденим м'ясом і закінчуючи тим, що чергове тіло, схоже, хоч і зі скрипом, але прижилося. Правда, король не поспішав цьому факту радіти і підозрював, що воно може будь-якої миті почати вмирати. І саме тому не хотів позбавлятися решти тіл. І навряд чи зробить це у найближчі місяці.

Крім таких цілком адекватних новин, Вісце примудрявся підслуховувати набагато більш за дивні розмови. Якось навіть дізнався, що це проклята імперія не дає спокою бідним мешканцям Золотих Туманів. І звинувачення у тому, що вона знищила недавно цілий флот почув. І тим, хто розмовляв про цей флот, чомусь зовсім не спало на думку, що це зовсім не імператор і навіть не вовчиця Ловарі за цим флотом ганялися. Що знищили його на чужій території, причому здебільшого полонений дракон кораблі розламав, а зовсім не люди.

Загалом, сподіватися, що місцеві люди адекватно оцінять ситуацію і визнають хоч якусь свою провину, не доводилося.

Втім, Вісце і не збирався ні в чому їх переконувати, скоріше навпаки.

А ще він придумав ідіотський план того, як потрапити на очі королеві і після цього не податися на чергове переродження.

Починати слід було здалеку, наприклад, із загадкових листів.

Ну, Вісце і почав.

Вкрав у наглядача бібліотеки кілька чистих аркушів та письмове приладдя, а потім півдня складав у чиїсь кімнаті послання від доброзичливця, стурбованого тим, що у бідного короля тіла мруть, як мухи. Загалом, посміявся над бідолахою, обізвав його неучем, як він і заслуговував, а потім із задоволенням поспостерігав через щілину під стелею як король методично розносить власну спальню, попередньо порвавши на дрібні клаптики листа, репетує на підлеглих і клянеться всіх повбивати.

І бігали ці підлеглі по замку довго-довго, так і не знайшовши мерзенного шпигуна.

А мерзенний шпигун, тим часом, складав наступного листа, з проханнями заспокоїтися і послухати розумну людину. Тому що не можна так. Тому що, якщо не ставитися до тіла дбайливо, воно візьме і почне вмирати.

А король чомусь не прислухався.

Довелося писати ще й третій лист, який його, нарешті, доконав, і Вісце на цей раз із задоволенням поспостерігав за тим, як цей недоумок намагається за допомогою сили демона утримати життя і себе самого в тілі, котре почало руйнуватися. Навіть не розуміючи, що така непридатна для людей енергія процес лише прискорює.

А через три дні з ще більшим задоволенням простежив за тим, як зі складу напівмертвих тіл витягують чергове, а доглядач із книжечкою старанно спрямовує тих, хто витягає, подалі від пустого каменю. Точніше, не зовсім порожнього, там лежав якийсь мішок, прикритий павутинням. Загалом, винахідливий дядько виявився, який явно не бажає вмирати за свого короля.

Вісце навіть стало його шкода.

І саме тому, поки король намагався прижитися в черговому тілі, доламуючи не особливо життєздатне вмістилище силою демона, Вісце засідав над сплячим доглядачем і потихеньку витягав з нього нитки-призначення, що вросли. Призначення демону. Слабке призначення, насправді. Тому що дядько виявився досить розумним, щоб нічого не просити і нікого не жертвувати. Але не брати участь у церемоніях він, мабуть, не міг. Ось і нахапався всякої капості.

— Це може спрацювати, — бурмотів Вісце, витягаючи чергову нитку і розпорошуючи її на клаптики, що швидко тануть. — Якщо цьому недоумку пояснити, як таких ниток позбавитися, тіло стане більш живучим і він це відразу відчує. Так. А потім захоче дізнатися ще кілька секретів про безсмертя. І він на гачку. Не зможе він після цього мене вбити. Намагатиметься спробувати, але варто мені почати красиво вмирати, так відразу і припинить. І спробує досягти свого хитрістю, наскільки він її розуміє. Так… А якщо навіть не зупиниться вчасно, зробимо другу спробу, закинувши гачок з приманкою пожирніше. І нікуди ця нерозумна рибка не подінеться. Він же впевнений, що розумніший за всіх, бо дуже старий, і навряд чи розуміє, що в когось досвід може бути набагато різноманітнішим, та й допомога справжнього бога за спиною, а не ця підробка. Хм… А почнемо ми з грандіозної втечі. Так буде веселіше. І дядько матиме шанс вижити, якщо послухається. Чудова ж ідея.