20 (4)

Це «заміж» імператриці стало улюбленим словом. Поки Фіалка брела слідом за нею, життєрадісна імператриця встигла наказати вийти заміж служниці, яка цілувалася на лавці чи то з конюхом, чи то зі стражником. Художниці, яка просто брела по стежці, вдаючись до неробства, замість того, щоб підв'язувати квіти. Причому на запитання: «А за кого?» — імператриця не відповіла, тільки посміхнулася загадково.

Льонок квіти чесно підв'язувала, але при цьому висловлювала своє невдоволення і сміла сумніватися в розумі тих, хто це завдання вигадав. Тому теж отримала своє «заміж», а зверху ще й обіцянку підібрати чоловіка-приборкувача.

А останньою постраждалою стала ще одна жителька півдня, невисока і темноока. Їй наказали вийти заміж за учня якогось лікаря і нікому не морочити голову, бо краща партія їй навряд чи трапиться. А нести нісенітницю про мрії стати найкращою компаньйонкою невідомо для кого, може тільки наївна дурепа. Про це нормальні дівчата не мріють. Тому що ці компаньйонки, в кращому разі, розчаровуються і йдуть в утриманки, а в гіршому – перетворюються на старих мимр, що шанують господарських доньок і люто ненавидять чоловіків, через те, що господар, овдовівши, одружився з молоденькою вертихвосткою, а не тою, яка все життя була вірна і багато терпіла.

— Схоже, таки нареченої набридли, — зробила висновок Фіалка.

***

— Отже, — сказала імператриця Кадія, підбиваючи підсумок своєму списку скарг, який надала чоловікові, придворному магу та головному садівнику. — У цих кущах завжди сидять якісь чоловіки без розуму, вискакують звідти, лякають дівчат, через що трапляються руйнування. Ще в цих клятих кущах сьогодні знайшли труп, який, зважаючи на все, сам там зарізався. Цей труп там валявся не один день і валявся б довше, якби не собачка, яку вигулювала чиясь нервова компаньйонка. Компаньйонку, вражену роздутою фізіономією знахідки зараз відпаює лікар. З собачкою носиться її господиня, вимагаючи спеціального собачого ордену за незрозуміло який подвиг.

Імператор голосно хмикнув, за що отримав похмурий погляд від дружини і продовження її викривальної промови.

— Ще в цих кущах завжди займаються всякими непотребами служниці, а то й справжні елани. Краса у цих кущів сумнівна. І вони мені набридли. Який ідіот взагалі їх посадив?

Головний садівник зам'явся, пошуркав ногою, а потім зізнався:

— Дід нашого імператора звелів їх посадити та створити лабіринт у саду. А батько якось у цьому лабіринті заблукав у грозу і наказав його викорчувати. А потім трохи охолонув і сказав, що корчувати треба не всі, хай залишаються різні затишні містечка. Головне, щоб більше ніхто там не блукав. А ваш чоловік наказав корчувати ще частину, коли ви захотіли розарій, а він – яблуні. І те, що залишилося, вже небагато... А історія...

— Тоді їх хоч підстрижіть і стежте, щоби там більше трупи не знаходили. І... Ідіть до схронника варти, нехай роздасть вам амулети-сіті. І якщо хтось знову чекатиме в цих кущах наречених, обплутуйте разом із кущами, і нехай там сидять до закінчення свят. А потім я вирішуватиму, що з ними робити.

Садівник вклонився і, отримавши дозвільний жест рукою, пішов розбиратися з кущами та ловчими сітками.

— А ще я маю намір усіх цих дівчат видати заміж, — замріяно сказала Кадія, багатообіцяюче посміхнулася і теж пішла, залишивши мага і чоловіка розмірковувати над тим, що це на неї таке найшло.

***

Поки не порадувані швидким заміжжям наречені, які ще не знали, що щастя близьке, займалися справами зі списку.

Іволга з Волошкою розплутували та змотували в клубки нитки, які, схоже, хтось спеціально заплутав. Потім із цих ниток слід було сплести кіски-пояси, яким зв'язуватимуть руки парочкам під час церемонії одруження.

Мрійлива Чайка зі світловолосими вовчицями розважали великосвітською бесідою людей похилого віку.

Та й решті випали справи не набагато цікавіше.

А Ліїн із Меланою взагалі зрізали троянди. Спеціальними ножицями, не знімаючи з рук довгих рукавичок із товстої свинячої шкіри. Ці прокляті троянди треба було ще й міряти, бо стебла мали бути певної довжини. А в якості інструменту для вимірювань дівчатам було видано білі стрічки, які то плуталися, то падали, то за шипи чіплялися.

І троянд треба було багато нарізати. І різних.

Загалом, скоро Ліїн нарешті зрозуміла, за що завжди недолюблювала ці квіти і була б зараз рада будь-якому помічнику, навіть душі Змію. Але його, як на зло, десь носило, і допомагати він не поспішав.

— Супниця, тільки супниця, — похмуро бурмотіла Ліїн, намагаючись виміряти стебло чергової квітки.

Мелана десь праворуч теж бурмотіла, обіцяючи прокляті троянди комусь кудись засунути. Ліїн намагалася не прислухатися. Підозрювала, що краще їй не знати кому і куди.

І все йшло добре, поки Ліїн не озирнулася й не зрозуміла, що не зрізала ще он тих троянд, помаранчевих, з майже білими кінчиками пелюсток. Тяжко зітхнувши і поклавши проклятий букет на лаву, дівчина пішла до знайденого сорту.

Мелана теж кудись пішла, бо її бурмотання стало тихіше і нерозбірливіше.

Ще раз зітхнувши, Ліїн одягла рукавички, струсила стрічку, сподіваючись, що вона сама розправиться і тільки потяглася до найближчої квітки, як хтось схопив ззаду, рукою поперек талії, закрив другою рукою рота і кудись поволок. Ліїн від несподіванки спочатку навіть не чинила опір, а потім, замість того, щоб злякатися, чомусь розлютилася. Причому настільки, що навіть не помітила, що відразу після нападу браслет клацнув тихенько і повернулася магія.

Спробувавши вивернутися і переконавшись, що тримають міцно, Ліїн зі злості вкусила руку, що затискала рот. Власник руки від несподіванки навіть хватку на талії послабив, і дівчина, сіпнувшись уперед, але так і не вирвавшись, штовхнула його підбором, куди потрапила. Спробувала ще раз вкусити, але чоловік трохи перемістив долоню, і тепер це було неможливо. Удари кулаками по руці, що тримає, ніякого ефекту не дали. Ліїн знову спробувала штовхатись, крутити головою, потім згадала, що Валад колись радив бити потилицею в підборіддя. А потім усе скінчилося, зовсім несподівано. Чоловік ніби спіткнувся і почав завалюватись на бік, потягнувши з собою дівчину. Щоправда, хватка в нього ослабла, і вона відразу ж після падіння, не відчуваючи болю, відповзла подалі. І тільки після цього озирнулася.