20 (3)

Для наречених ранок почався набагато цікавіше. Спочатку прямо у вікно, добре хоч те, що було в коридорі навпроти спільної вітальні, вліз молодик з незрозумілою квіткою в зубах. Він, проігнорувавши служницю, що протирала раму портрета дівчини в блакитному капелюшку, трохи роззирнувся і почав стукати в перші двері. Потім у другі, в третю і так, поки двері не закінчилися, а з-за них почали виглядати дівчата.

І ось коли визирнула Чайка, як завжди гарна, незважаючи на те, що халат був їй великий, а розчесатися вона до ладу не встигла, і почався той самий цирк з кіньми.

Молодий чоловік впав перед Чайкою на коліна, простяг трохи пошарпану квітку і почав розповідати про те, як був вражений красою блакитноокої жительки півдня. Він, бачите, ледве з коня не впав, коли побачив її таку прекрасну з вінком.

— Ага, — сказала Фіалка, мабуть згадавши, де бачила цього хлопця. — Це той вершник, котрий доскакав третім. Погляд у нього ще такий дурний був і посмішка. Мабуть, Чайкою весь розум відбило.

Чайка тим часом сумно усміхнулася, взяла квітку, придивилася до неї і вигукнула:

— Боги, вона ж отруйна!

І до цирку підключили лікаря. Поки лікар заглядав молодому чоловікові в очі, намагаючись зрозуміти, лопаються там капіляри через квітку або через недосип викликаний любов'ю, що раптово нагрянула, чесна Чайка намагалася втлумачити пацієнтові, що вона насправді не наречена, а всього лише компаньйонка. А любитель отруйних квітів запевняв, що йому байдуже.

Загалом дівчата знову запізнилися з'явитися перед світлими очима імператриці, і вона була змушена прийти до них сама, чим була дуже незадоволена.

Любовна драма, що розгорілася, правда, настрій їй трохи підняла, і вона урочисто дозволила Чайці виходити заміж, якщо хочеться. І посаг пообіцяла.

А хто вже потім проговорився про те, що сталося, так і не з'ясували. Може лікар, який не знав, що перебування компаньйонок серед наречених — велика таємниця. Може, хтось із служниць. Але чутки про те, що відокремити зерна від полови, тобто компаньйонок від спадкоємиць, можна дуже просто, достатньо лише запропонувати вийти заміж, і компаньйонки зізнаються, що не наречені, поширилися швидко. І цирк продовжився на галявині, на якій наречені мали гарно гуляти і ловити метеликів — найрішучіші і найрозумніші мисливці за спадщиною поспішили туди з квітами і без. Вони дружно падали навколішки, кричали про кохання, а дівчата розбігалися та ховалися одна за одну. А в тому, що компаньйонка, так ніхто на повний голос і не зізнався.

Найкраща з елана спостерігала за цим з балкона, все більше похмуріла і намагалася згадати, чому просила у чоловіка надати кавалерам рівні умови для пошуків дружини. Ось минулого року дівчат спочатку знайомили із найперспективнішими холостяками. А потім тих, хто ще не встиг побратися, відпускали знайомитися з рештою. І тут на тобі…

— Навіщо це мені знадобилося? — прошепотіла імператриця, коли дівчата почали розбігатись від чергового закоханого кавалера. — Навіщо?

Відповіді вона не знайшла. Пам'ятала тільки, що їй здавалося, так буде цікавіше, чоловіки боротимуться за красунь, як герої романів про старі часи, боротимуться так, що потім ще й легенди складуть. Про те, як хоробрий воїн одружився з принцесою. Ну, або парочку балад. На те, що до палацу з'їдеться ціла купа невдах і дурнів вона зовсім не розраховувала. І не могла навіть подумати, що вони поводитимуться так зухвало і безпардонно.

— Наступного року чоловіків обиратимемо обережніше, ніж дівчат, — твердо вирішила імператриця і пішла до кімнати. Тому що дивитися на бедлам, що твориться на лужку, вона більше не могла. — А дурнів треба вигнати. Так, вигнати. Ось і доручення для вовчиць.

***

Після безглуздої біганини спочатку за метеликами, а потім від різноманітних бовдурів, дівчата розділилися та зайнялися прописаними у списках справами. Одні мали змотувати стрічки в клубки. Які напередодні розмотували служниці, котрі лаялися і були незадоволені, тому що після наречених знову все доведеться розмотати і змотати правильно. Іншим — розчісувати пухнастих кішок. Третім — підв'язувати квіти на спеціальних клумбах. А Ліїн та Мелані — збирати букети з троянд. І, мабуть, це було не найгірше, що могло статися. Тому що Фіалці та мрійливій Чайці треба було зібрати ідеальне листя для гербарію. А так як падати з дерев це листя поки не збиралося, то вишукувати його доводилося на деревах, а потім ще й показувати похмурій тітці, що блукала слідом за дівчатами, — оцінниці ідеальності зірваних листочків.

А тітка, мабуть, поставила собі за мету не вибрати взагалі нічого. І якщо Чайка з легким серцем викидала забраковане, а невдовзі взагалі почала рвати, не дивлячись, і носити пучками, сподіваючись, що тітці набридне розглядати принесене, то Фіалку ця ситуація неймовірно злила. А ще їй увесь час здавалося, що в спину хтось дивиться, чулися підозрілі шерехи та хрускіт сухими гілками.

І коли за спиною пролунали слова «Точно вона!», сказані гучним пошепком, Фіалка різко розвернулася і грізно гаркнула:

— Хто?!

— Сильний маг, — ввічливо відповіли з кущів.

— Але ж не схожа на жительку півдня, — заперечив хтось правіше ввічливого.

— Нас так намагалися заплутати! — як відрізав хтось третій, і кущі захиталися, випускаючи на волю здорового чоловіка зі звірячим виразом на обличчі. — З півдня?! — глузливо спитав він. — Дівчинко, ти єдина справді сильний маг, навіть Сойка, з її дідом та вмінням вбивати словом, порівняно з тобою, так собі. І ніхто тебе ніколи не бачив. Це де ти вчилася?

— Я не жителька півдня, — відповіла Фіалка і озирнулася на оцінницю краси листя.

Бідолашна тітка стояла і дивилася на чоловіка квадратними очима.

— Спадкоємиця? — чемно уточнили кущі.

І Фіалці стало смішно. Вона була спадкоємицею. Тато мав непоганий статок і лише одну доньку, яку він прагнув видати заміж за сина загиблого друга. Але йолопів у кущах, швидше за все, інший спадок цікавить.