20 (2)

Кінські перегони, на подив імператриці, що вже не вірила, що ці свята щось може врятувати, пройшли без ексцесів. Не вважати ж такими, що з одного коня впав жокей разом із сідлом, а вінки, які все-таки доплели наречені, розповзалися прямо в руках і були повішені на шиї переможцям тільки якимось дивом.

Зате вшанування, що послідувало за перегонами, все розставило на свої непривабливі місця. А почалося все невинним чином — дівчата тягли з кошика, що стояв на столі, завдання. Одним випало підносити героям дня чаші з вином, іншим розважати того, хто нудьгує розмовами, третім розчісувати гриви коням переможців. А четвертим зібрати в саду та парку по букетику дрібних польових ромашок, які нібито допомагали коням відновлювати сили. І треба ж було, щоб серед четвертих опинилася Льонок, яка настільки не любила збирати букетики, що вирішила впоратися з цією справою якнайшвидше, запхнути зібране в рот коню, а потім уже сидіти за столом і обмахуватися віялом собі на втіху.

І коли ця божевільна пішла, ніхто не помітив. Вона взагалі була дівчиною на подив недружньою, воліла стояти на самоті, в розмовах брала участь рідко, от і на неї не дуже звертали увагу. А тут ще вовчиці відволіклися на молодиків, що почали кричати якусь нісенітницю про дуель, чомусь вирішивши, що бійка, влаштована на очах у Кращої з елана, буде саме тим, про що вона мріє з самого ранку. Молодчиків, котрі виявилися не зовсім тверезими, звісно, вивели і веліли в найближчому майбутньому у палаці не з'являтися. А Льонок тим часом пішла збирати ромашки. І кошик з собою прихопила, щоб не носити гидко смердючі квіти в руках. Ось цим кошиком вона й приголубила незнайомця, одягненого в рвань та обноски, який вискочив перед нею на стежку. Другий такий ж неприємний незнайомець вискочив з іншого боку, а кошиків у дівчини більше не було, та й перший удару по чужій голові не пережив.

Слідом за обірванцями на стежку ступив приємний на вигляд чоловік, недобре посміхнувся.

— А тепер поговоримо про те, як замикати чужих наречених у кімнаті, наодинці з чужими чоловіками, — сказав він ласкаво і якось дивно махнув рукою.

У голові у Льонок практично миттєво промайнули кілька думок.

У кущах є ще обірванці.

Зараз її тут уб'ють.

Придворний маг, схоже, всерйоз хотів одружитися з мерзенною Качкою.

Не варто було ходити за ромашками на самоті.

— Розмова буде довга й плідна, а якщо пручатимешся, тут, під бузком, ми тебе й закопаємо, — пообіцяв чоловік. — Розмовлятимемо, доки ти не зізнаєшся, так, що я зможу про це сказати хоч самому імператорові і жоден менталіст не викриє мене на брехні, бо це буде правда. Отже…

І цей моторошний тип засунув руку в кишеню.

Льонок моргнула, заверещала і рішуче зірвала з пальця обручку-захисник. Шпурнула вона це кільце прямо мерзенному типу в обличчя, навіть до ладу не сформулювавши в голові те, що мало б статися. Ось сила, укладена в артефакті, і повелася, як вважала за потрібне.

Гидкого типу та його помічників знесло з місця і потягло в невідому далечінь ураганним вітром. Разом із цими неприємними людьми понесло дерева, кущі і навіть прокляті ромашки. Одне лише кільце лежало собі спокійненько і поблискувало магічною силою.

Льонок помилувалася руйнуваннями, підібрала кільце, а потім сіла прямо на стежці і розплакалася, розуміючи, що це кінець. Тому що особу, яка перетворила на зламаний стихією жах половину палацового парку, у цьому палаці ніхто не залишить. Так вона й сиділа, коли прибігли маги, сторожа і, мабуть, усі, хто був присутній на вшановуванні переможців.

— Що тут трапилось? — спитала особисто імператриця, бліда й явно незадоволена.

— На мене напали, я боронилася! — проридала Льонок і замість того, щоб на цьому зупинитися, з ненавистю додала: — А все ця мерзенна Качка. Мого мага вирішила забрати собі!

Імператриця від несподіванки відступила на крок, потім озирнулася і ласкаво-ласково запитала:

— Якого ще мага?

І вона щиро вірила, що дві дівчини не поділили якогось гарненького юнака-учня, котрий задурив дурні голови обом. Але Льонок її здивувала, вона заплакала ще розпачливіше і почала стогнати про те, що з першого погляду полюбила чудового блондина, який виявився придворним магом, а мерзенна Качка весь час крутилася поряд і забирала його увагу. Що в давні часи її за це можна було б навіть убити, але Льонок дівчина цивілізована і всього лише віддала її тому, на кого ця дурепа заслуговує — такому ж дурню, як і сама.

— Покохала придворного мага? — щиро здивувався той самий придворний маг, що з'явився поруч із імператрицею, немов з нізвідки.

— Так! — охоче вигукнула Льонок і дивилася так, ніби чекала на нього все своє життя.

— Бреше, — сказав хтось праворуч від Льонок.

Вона схлипнула, подивилася на молодого чоловіка, досить симпатичного і зі знаком майстра-менталіста, що відкрито висів на грудях, і заплакала ще голосніше. Бо тепер не доведеш, що покохала. І парк виглядає жахливо. І вся її доля не краща. І навіть віддане матінкою кільце не допомогло. Що толку з тієї невразливості та захисту, якщо зараз поженуть із палацу і заборонять повертатися.

— Яка дурість, — стомлено сказала імператриця. — І це спадкоємиця титулу.

Висловившись, вона сумно зайшла в вцілілу частину парку, не звертаючи уваги на тілоохоронців, що кинулися слідом.

А на Льонок з цікавістю дивилася більша частина присутніх холостяків.

— І це вона з півдня? — розчаровано спитав хтось.

— Ні, це інша, — зі знанням справи відповіли йому з натовпу. — Це та, яка ненормальна. Її мати ще трьох чоловіків вбила, але сама надихалася отрутою, довго хворіла і померла.

— Нічого, небезпечну зміюку можна закрити в коробці і жити собі на широку ногу! — життєрадісно вигукнув хтось не надто тверезий, а потім сам голосно розреготався над своїм «вдалим жартом». Але його чомусь ніхто не підтримав.

А Льонок сиділа, схлипувала і розуміла, що все погано. І їй дуже хотілося помститися, тільки було незрозуміло кому. І Качка цього разу начебто ні до чого. І ті мужики навряд чи там вижили, а якщо й вижили, то вони вже своє отримали. Менталісту за довгий язик? Так воно дрібно і безглуздо, не сказав би цей, спитали б у іншого. Тільки дурепою себе виставиш. Імператриці? А спробуй до неї дістанься, до карги старої. Поки добиратимешся, ще сама здохне, і виявиться, що всі зусилля витрачені даремно. Прикро буде.