15 (4)

У кімнаті очікування Ліїн та Мелану зустріли спочатку тишею, а потім перешіптуваннями. Хтось навіть хихикнув.

Ліїн одразу вдала, що прийшла сама, а Мелана знаходиться поруч випадково, і впевнено пішла до вільного стільця поруч із донькою глави гільдії. Схоже, холодна і навіть велична краса відлякувала охочих посидіти на тому стільці. Мелана озирнулася, посміхнулася і пішла до крісла біля стіни праворуч. Її проводжали настороженими поглядами. Схоже, справді знали, що вона нічна вовчиця.

Ліїн тим часом сіла, розправила сукню і з цікавістю подивилася на безприданницю, яка все ще стояла біля картини. Вираз обличчя дівчини був дивний, занадто захоплений і очікуючий. Наче вона була впевнена, що намальований воїн зараз оживе, зіскочить із коня, зніме шолом і виявиться чоловіком її мрії. Хоча скоріше розбиралася в живописі, видивилася підпис знаменитого художника і хотіла поділитися цим відкриттям, як тільки представиться підходяща можливість.

Можливість, щоправда, не поспішала представлятися дівчині. Наречені, котрі неодмінно оцінили б освіченість молодої елана, в кімнату не ломилися, а претенденткам на цих наречених справи до картини не було.

— У неї незабаром шия через цю позу заболить, — тихенько, з глузуванням сказала донька голови гільдії.

Ліїн хмикнула. Поза у любительки живопису справді була надто напружена і дещо неприродна.

— Не боїшся, чи заміж не хочеш? — спитала дочка голови гільдії.

Ліїн здивовано подивилася на неї, а потім знову хмикнула.

— Ні, — сказала, відповівши відразу на обидва запитання. — Ми занадто різні.

— Так, — підтвердила крижана красуня з якимось задоволенням. — Не всі люблять сніг та холод. Комусь потрібні спека і гречаний мед. Та й заміж не всі хочуть.

А потім усміхнулася, ставши ще прекраснішою. І Ліїн зрозуміла, що варто цій діві вибрати жертву і шансів у неї не залишиться.

Мелана тим часом влаштувалась у кріслі і дивилася на всіх так, ніби підозрювала в чомусь поганому.

Сойка і руда безприданниця знову заливались сміхом, і крижана красуня дивилася на них з великим інтересом, втративши його до Ліїн. Потім привели любительку поридати у куточку. Лід їй допоміг не сильно. Та й дівчата, які її привели, так і лишилися стояти біля дверей. Мабуть, боялися, що спробує втекти.

Нещасна спадкоємиця подивилася спочатку на них, потім на вікно, за яким виднілася крона дерева, а потім зрозуміла, що стоїть посеред кімнати, привертаючи увагу, і сполохано озирнулась у пошуках місця. Дівчина вона була надто емоційна, тому всі й одразу зрозуміли, хто вона і про кого подумала.

Сою, а заразом і руду безприданницю обдарувала зневагою, мабуть, вважала, що справжні елани так сміятися не повинні. Їхня доля хихикати у віяло. А може простакуватий вигляд Сої не сподобався.

Дочка голови гільдії її явно налякала, як і вовчиця, що сиділа на підвіконні — теж дівчина надто гарна.

Інші отримали порцію сумнівів і підозр, зате мила і не небезпечна на вигляд донька божевільної мами, схоже, здалася нещасній переляканій елані промінцем світла в темряві. До неї вона і кинулася, не відразу зрозумівши, що стояти поряд з дівчиною, що сидить, буде безглуздо. Довелося бідолашній ще раз оглянути наречених і понуро побрести до самотнього стільця в кутку.

— Смішна дивачка, — видихнула крижана красуня і підморгнула Ліїн.

— Що? — спитала Ліїн, яка не чекала, що з нею ділитимуться такими спостереженнями.

— А ти не вовчиця, — ще тихіше сказала дочка голови гільдії. — Ти рухаєшся не так, та й пахне від тебе вітром та пилом, як від мага повітря. Дуже пахне, а всіх сильних повітряників я знаю.

— Зрозуміло, — сказала Ліїн, зрозумівши, що ця красуня теж маг, котрий сховав свою силу.

— Думаю, для тебе вже приготували рибку більшу за ту, яку зараз здатна спіймати я, — так само тихо сказала співрозмовниця. — Нам нема чого ділити.

Ліїн лише кивнула.

— Ніколи не дружила з дівчатами, — трохи голосніше сказала дочка глави гільдії, а потім знову знизила голос до ледве чутного і додала: — Тому пропоную договір про ненапад.

Ліїн знову кивнула, потім усміхнулася і захоплено і голосно промовила:

— Яка ж я рада!

Вигук у тиші, що настала після слів крижаної красуні про дружбу, пролунав надмірно голосно. Половина дівчат одразу подивилися на Ліїн із співчуттям чи зловтіхою. На обличчі Сої промайнула цікавість, але відразу змінилося безтурботною посмішкою. Мелана вдала, що більше цікавиться тим, що відбувається за вікном, хоча там нічого не відбувалося. Любителька живопису сіпнулася, ойкнула і почала розминати шию, отримавши свою порцію зловтіхи та співчуття. А нещасне залякане створіння в кутку навіщось схопилося, зробило крок уперед, ніби хотілося втекти, а потім, відразу ж забувши про цей крок, спробувало сісти на стілець, що залишився позаду. Впала ця діва з таким гуркотом, ніби цілком складалася з одних кісток. Задригала ногами, що стирчали з-під подолу, потім затихла і досить голосно завила.

Поки наречені здивовано переглядалися, явно не розуміючи через що там ридати — впала ж вона не під час прийому, в кімнаті взагалі навіть самого завалящого чоловіка не було, перед яким було б соромно блискати ногами — дівчата-супроводжуючі підійшли до нещасної, підхопили її під руки і кудись повели. Напевно, знову заспокоювати і приводити до ладу обличчя.

Натомість до кімнати увійшли троє інших дівчат. Одна справді схожа на Ліїн, але вища і смаглява. А дві — нижчі і з темними очима, але теж жительки півдня. Усі три одразу розбіглися в різні боки, одна з темнооких навіть зупинилася поряд з любителькою живопису і стала про щось захоплено з нею розмовляти.

Наречені зашепотілися. Сойка і руда безприданниця чомусь захихотіли. Дочка глави гільдії хмикнула і пробурмотіла:

— Як цікаво.

Потім прийшла ще одна жителька півдня, смаглява і на подив блакитноока. А ще вона була гарненька, як порцелянова лялечка, навіть донька божевільної мами на її тлі перестала здаватися наймилішою дівчиною в кімнаті. Вона спокійно сіла на вільний стілець, пригладила мереживо на рукаві і завмерла, немов позувала художнику.