12 (3)

— Капітан Велівера, як ви почуваєтеся? — з порога запитала Ліїн, не ставши навіть стукати. Бо підозрювала, що після спроб удушення та іншої негідної елани поведінки він її не впустить. Почує голос і зачинить двері на замок, вдаючи, що вони самі зачинилися, а людей у каюті немає.

— Непогано, — зізнався Змій, не донісши до аркуша паперу стрижень. — Ви мені дуже допомогли.

— Да? — непідробно здивувалася Ліїн, але потім відкинула всі зайві думки і підійшла до капітана ближче. — Але ж ви не одужали, — сказала так життєрадісно, що він міг запідозрити, що здоров'я вона йому не бажає в жодному разі.

— Ліїн, зі мною все добре, — сказав Змій, він же впертий баран і почав демонстративно щось писати.

— З вами не все гаразд. А ви найсильніший маг і…

— По силі ми з вами рівні, — навіщось сказав капітан, а потім ще й додав: — Так Мелана каже. А вона в чужій силі розуміється.

— Капітан, не переводьте розмову, ми говоримо не про мене і не про силу. Ви зараз дуже потрібні, причому здоровим і здатним боротися на повну силу.

— Ми ж говоримо не про силу, — глузливо нагадав Змій, і Ліїн дуже захотілося чимось його стукнути.

Натомість вона глибоко вдихнула, кілька секунд посиділа із заплющеними очима, нагадала собі, що дуже хоче жити, нехай навіть заміжня невідомо за ким, і дуже не хоче опинитися в полоні у піратів, які добрі й шляхетні тільки в книгах Ане.

— Капітан, — сказала, зібравшись з думками. — Я вважаю, що ритуал треба завершити. Причому на тверезу голову, щоб не створити щось нам не потрібне.

— Мелана мені так і не сказала, як цей ритуал проводять і що таке якір, — зізнався Велівера і нарешті відклав свій стрижень.

— Що за ритуал, сказала?

— Так.

— Ось і чудово, — сказала Ліїн, подумки відганяючи від себе думки про те, що пристойні дівчата, а тим більше елана, таке чоловікам не пропонують. — Насправді нічого складного. Потрібна просто довіра, вміння входити в резонанс, що ви, за словами Мелани, вмієте, просто ніколи не намагалися не вкладати силу відразу ж у щити. І тісний тілесний контакт потрібний, щоб навколишні предмети не впливали.

— Контакт? — зацікавлено перепитав капітан.

— Сядемо поруч і обіймемося, — рішуче сказала Ліїн. — Тільки спочатку я якір кину, бо Мелана казала, що коли хвилі починають досягати пікових значень, мізки відключаються геть-чисто, залишаються одні інстинкти. І без якоря, який висмикне після трьох-чотирьох піків, можна наробити дурниць. Двоє чоловіків навіть повбивати один одного можуть.

— Ага, — сказав Велівера і якось дивно посміхнувся. — А три-чотири піки чому?

— Їх у вашому випадку буде достатньо.

— А якщо більше?

— А якщо більше, то можна взагалі на мить злити мій і ваш дар і чимось обмінятися.

— Чим? — діловито спитав капітан.

— Мелана не знає. Сказала, що буває по-різному. Іноді усвідомленням чогось, наприклад, можна зрозуміти, що рухає людиною. Але найчастіше вміннями, потім можна виявити, що знаєш плетіння, які ніколи не вчив. І завжди крупинками дару обмінюються. Я, скажімо, вогонь зможу розпалювати швидше і з меншими витратами, ви щось з вітром робити, що вам важко давалося. Ну і…

— Зрозуміло, — сказав капітан. — І ви не боїтеся?

— Боюся, — зізналася Ліїн. — Але я більше боюся піратів. Вони навряд знають, що магів не можна доводити до грані. Та й живою я їм навряд чи потрібна.

— Хм, — озвався Змій, а потім, наче робив ласку, сказав: — Гаразд, якщо ви вирішили ризикнути…

Ліїн тільки пирхнула.

А потім вони сиділи на краю ліжка, і Змій обіймав за талію обережно і легко, наче боявся, що зараз ненормальна елана схаменеться, вліпить ляпас і з криками втече. Похмура, як грозова хмара, Ліїн вчепилася в нього щосили.

— Капітан, я зараз кину в вас силу, але не відпущу, а примушу її зупинитися, ніби збираюся якусь складну захисно-поворотну сіть виплітати. А ви тягніться до мене ну і… Мелана впевнена, що ви розберетеся.

Велівера тяжко зітхнув.

Ритуал, незважаючи на капітанський скептицизм, почався цілком успішно. Ліїн звично виплеснула чисту енергію, спіймала її за хвіст і почала тримати, відчуваючи, як через це, так само звично, з'являється тремтіння в грудях, як стверджували вчителі, через повітря в легенях, і чомусь у кінчиках пальців. Потім капітан м'яко штовхнув цю силу назад, вплів у неї свою, і в Ліїн на мить перехопило подих. Повітря чомусь стало гарячим, тремтіння в пальцях посилилося, потім світ затопив яскравий спалах і Ліїн, здається, померла, щоб через мить воскреснути і нарешті зрозуміти, що ж було таке привабливе у Валаді. Валад був сильним, не просто фізично чи як маг. Він був втіленою силою, яка поряд з Ліїн утихомирювала лють, уважно слухала, обережно обіймала і майже непомітно підштовхувала вперед, одночасно захищаючи з усіх боків. А потім сталося те, чого ця сила явно не очікувала, Ліїн справді виросла і захист перетворився на клітку. А Валад її ні розширити, ні, тим більше, прибрати не побажав, ніби не розумів, що вона заважає розправити крила, які він допомагав вирощувати.

Ліїн, здається, схлипнула і потонула у черговому спалаху. Звідкись прийшов страх, замішаний на самоті. Дівчина озирнулася і крізь світло, що поступово перетворювалося на туман, побачила сині очі. Зробивши крок до цих очей, Ліїн з подивом виявила, що це всього лише капітан Велівера, той, який теж сила, просто сила, якій є що оберігати окрім дівчини, яка випадково потрапила на його корабель.

А ще капітан Велівера зустрічав жінок сильніше, ніж сам, і знає, що метелика не можна тримати в коконі, він там помре. Назад гусеницею метелик точно не стане.

І Змій був гарним чоловіком, а вродливі чоловіки Ліїн завжди подобалися. Не настільки, щоб втрачати голову побачивши цих чоловіків, але естетичне задоволення вона отримувала. І…

Туман зник несподівано. Ліїн усвідомила, що знаходиться все ще в каюті Велівери. Зрозуміла, що туман був лише ілюзією, яку вона створила, щоб скинути надлишки енергії, що скупчилася в пальцях. Ту, що гріє руки зсередини, утримувати не можна ні в якому разі, бо отримаєш опіки. Зрозуміла, що поруч сидить гарний чоловік з напруженим обличчям і стискає в обіймах так, ніби вона була тією горезвісною дошкою, яка допомагає вижити знесиленим морякам з потонулого корабля.