11 (2)

Усередині маяк виявився зовсім не маяком. Він більше був схожий на захаращену мотлохом вежу шпигуна. Навіть дзеркал та світлонакопичувальних кристалів на верхньому майданчику не було. Зате там стояла здоровенна підзорна труба на тринозі, клітка з голубами і один із древніх артефактів для створення ілюзій у залізній скриньці-сейфі, яка ледь не прищемила Ліїн ніс, коли вона намагалася краще роздивитись раритет.

— Акуратніше, — добродушно пробурчав господар маяка, так званий сторож руїн.

Артефакт робив маяк старішим і непривабливішим, ніж він був насправді і приховував сходи, що нібито давно обвалилися, до верхнього майданчика. Ще, завдяки артефакту, сторож руїн виглядав набагато старшим за свої роки — зустрічав гостей біля порога худенький довгобородий старий чоловік із задерикувато блискучою лисиною. Він явно зрадів капітанові Велівері, порадив йому пригнутися при вході і надто спритно для свого віку помчав у середину маяка.

Ліїн знизала плечима, слухняно зайшла слідом за старим, коли капітан махнув рукою, підтверджуючи, що боятися там нема чого, і здивовано застигла біля дверей. Старий кудись подівся, а замість нього був невисокий, конопатий і вихористий хлопець, дуже схожий на школяра, що прогулює уроки.

— Проходьте, проходьте, зараз ми вам все розповімо.

І розповіли. Старий маяк виявився одним із наглядових пунктів за контрабандистами. Острів був дуже зручний для різних особистостей, які вирішили провести тут переговори, завантажити або вивантажити щось, що не можна показувати морській варті, або просто поповнити запаси. Нинішній правитель острова був старим, поступово впадав у маразм, а хтось йому ще й передбачив, що він помре відразу, як поряд з його володіннями з'являться прокляті човни, які вміють ходити без вітрил. Такими човнами були негайно визнані кораблі вартових з проблемними лопатями і їх до острова не пустили, навіть скарги імператору не допомогли. А ще тут було дуже багато місць, де можна без проблем підійти впритул до берега. Навіть уночі, орієнтуючись на поставлену на вершину скелі лампу. І знаходився острів трохи осторонь основних торгових шляхів, тож і шансів на те, що сюди заглянуть вартові глибокої води, було поменше. Загалом, спостерігати було за ким. І клітки з голубами несправжньому старому привозили кожні два тижні.

Чому тут нікого не ловлять і ні в чому не звинувачують, Ліїн так і не зрозуміла. Дуже туманно пояснювали цей цікавий факт капітан і сторож-шпигун. Втім, дівчина й так запідозрила, що не ловлять лише тому, що після цього контрабандисти, борці з тиранією та інші сумнівні особи зможуть знайти собі нове місце для зустрічей, і старих маяків у окрузі може не виявитися. І ніхто не доповість, що до острова причалював корабель, а потім вирушив он у той бік. І різним капітанам буде складніше влаштовувати засідки в Озерних краях.

Конопатого сторожа звали Мітлек. Він був магом, причому сильним. Щоправда, надто юним і через молодість зумів наробити щось таке, що довелося відпрацьовувати провину на маяку.

— Зате й проводити досліди ніхто не заважає, — сказав безжурний Мітлек, коли Ліїн поспівчувала його самотності. — І змінник у мене є. Щоправда, він не маг, і надовго залишати його з артефактом не можна, він його зарядити не зможе. Але три-чотири дні на місяць мені вистачає, щоб вирішити всі свої справи. Я навіть листування з учителем веду. Надсилаю листи з того міста, в якому вас викрали.

Розповідаючи про своє життя, Мітлек підпер двері колодою, білкою злетів по невидимих сходах, і за мить більша частина мотлоху зникла. На її місці виявився цілком пристойний стіл, шафа і дорогий холодильний короб із запасами їжі. У шафі виявився набір різноманітного одягу, частина з якого підійшла б хіба що якомусь жебраку, набір круп і в'язка амулетів, що опрісняють морську воду.

— Жіночого немає, — з жалем сказав гостинний господар, подаючи дівчині купу одягу, але Ліїн махнула рукою, схопила, що було, подякувала за корито з водою, заздалегідь затягнуте за гору справжнього мотлоху, і вирушила впорядковуватись.

А коли повернулася, нарешті відчуваючи себе чистою і цілком задоволеною життям, незважаючи на те, що штани сповзали і доводилося весь час їх підтягувати, виявила, що чоловіки сидять за столом, поїдають копчене м'ясо, запиваючи його вином, і теж почуваються непогано. Капітан навіть поголитися та вимити голову встиг. Ліїн запідозрила, що просто в морі, не дарма ж там хтось виходив.

— Вина хочете? — спитав Мітлек, підсуваючи до дівчини блюдо з м'ясом та сиром. — Воно слабеньке і не солодке.

— Давайте, — погодилася Ліїн, якій треба було запитати капітанські одкровення та власні думки про дядька, якого вона колись щиро любила.

Потім вони грали в карти і Ліїн підозріло щастило — вона встигла виграти половину зарплати Мітлека і увігнати в борги капітана, у якого грошей при собі не було, як і в самої дівчини.

— Ви закохалися, — стверджував життєрадісний Мітлек, якому, схоже, було анітрохи не шкода монеток, які він відраховував. — Є така прикмета: закоханим дівчатам починає щастити у будь-яких справах. Але тільки в тому випадку, якщо предмет кохання цього кохання гідний.

— А якщо чоловік закохається? — зацікавилася незнайомою прикметою Ліїн.

— Тоді він починає програвати у карти. Вищі сили натякають, що ці гроші в жодному разі надовго не затримаються в його кишенях.

— Схоже, ми всі закохалися в когось, — пробурчав капітан, вписуючи в «боргову розписку» чергову програну суму. — Цікаво, чому до жінок доля прихильніша?

  — Бо жінки, які правильно закохалися, отримують подарунки, — розважливо пояснив Мітлек.

— А чоловіки, відповідно, дарують, — додала Ліїн.

— Так, — підтвердив Мітлек. — Ви не уявляєте, скільки я одного разу заплатив за оранжерейні фіалки, які любила одна руда особа. Справа була взимку, я був бідним учнем, а вона рознощицею в шинку, поруч із моєю школою. Ех, хороша була дівчина, настільки хороша, що коли вона надумала вийти заміж за того купчика, який втратив через неї голову, ні подружки не розплющили йому очі на не зовсім праведне життя обраниці, ні старі сусідки, які її за це життя сварили, ні колишні кохані. За неї всі щиро раділи, уявляєте? А дівчата навіть скинулися і купили білу мереживну парасольку, на яку вона половину року заглядалася. А зараз ця дівчина виховує трьох дітей і не дозволяє чоловікові обманюватися в партнерах. Його справи після одруження пішли в гору, так що і він у цій гарній дівчині не помилився, незважаючи на те, що його матінка не дозволяла одружитися на вертихвістці.