розділ 11

Про запізнення, нові знайомства та жіночі розмови

Айдек з невимовним інтересом дивився на плюгавеньких і дуже схожих один на одного чоловіків, які намагалися перекинути через паркан чимось набитий мішок. Найбільше Айдека в цій ситуації веселило те, що буквально за два кроки від мужичків у паркані зяяла велика дірка — цей паркан взагалі був весь у дірах. Але вони знайшли місце, яке було загороджене дерев'яним щитом, а в ньому відстань між дошками була саме така, щоб сторожові вузькоморді та довголапі пси проскочили, а доросла людина пролізти не могла, і тепер героїчно долали цю перешкоду. Пихкали вони при цьому так, що їх, напевно, чула вся округа.

— Їжачки, — зворушилася Мелана, яка теж спостерігала за цією виставою з висоти свого коня.

— Наловити? — діловито спитав Айдек.

«Їжачки» своїм мішком були дуже захоплені. Вони його штовхали так і так. Потім один тримав на плечах, а другий штовхав. Потім вони помінялися. Наближення групи вершників власники мішка не помітили, і Айдек був упевнений, що навіть якщо під'їде до них впритул, вони відреагують в останній момент.

— Давай краще я, — сказала Мелана і обережно спустилася з коня.

Коліно її більше не турбувало, що-що, а саму себе підлікувати вона могла, але жваво стрибати все одно поки не варто.

До чоловіків з мішком вона підійшла легко, ступаючи тихо, як кішка, а потім зазирнула в дірку між дошками і тоненько спитала:

— Дядечки, що ви тут робите?

Дядечки по-жіночому вискнули і відскочили від паркану, один притискав до живота мішок, а другий прикривав голову руками.

— Вас що, б'ють тут? — із співчуттям спитала Мелана.

Чоловіки, нарешті, роздивились, що це всього лише гарненька дівчина, і присіли. Але головний мішконосець свою цінність із рук все одно не випустив.

— То що тут відбувається? — знову запитала Мелана, поплескавши очима настільки наївно, наскільки взагалі вміла. — Я тут катаюся, катаюся, виїхала на той пагорб, який он там. — Вона махнула рукою в невизначеному напрямку і ясно усміхнулася. — Морем милувалась у заговорену трубу, воно через неї здається близьким-близьким, ніби просто біля ніг, — зізналася сором'язливо в любові до солоної води. — А потім подивилася на згорівшу садибу, кажуть, у ній привиди водяться. А замість примар побачила, як купа людей щось туди-сюди тягає. Дядечки, ви розбійники чи нові мешканці?

— Ми не розбійники! — тоном невинної дівчини, запідозреної в наявності коханця, сказав один мужик, а другий навіть створив знак, що відганяє зло, прямо поверх мішка. — У нас ця… екувація.

— Да? — здивувалася Мелана. — Це ви всі в різні боки евакуюєтеся, щоби вас не спіймали всіх разом? Дядечки, ви точно розбійники.

Дядечки розгублено переглянулися, а потім поглянули на докучливу дівчину. Один навіть почав щось шукати в перекинутій наперед заплічній торбі. Другий, як і раніше, тримав мішок.

— Кхм, — рішуче звернув увагу на себе і ще сімох вершників Айдек, натякаючи, що дівчина не одна, а з охороною.

— Не розбійники ми, — знову сказав мужик без мішка. — У нас просто злий начальник, сказав, що для нашого барахла місця немає. А тут речі для сестриних діток, посуд, на продаж, дещо. Їй дуже треба, ось ми й вирішили по-швидкому знести, доки вони там вози вантажать. Якраз встигнемо обернутися. Тим більше, маги сліди шукають, а це буде довго після грози. Цей… Валад сказав, що гроза була магічна і якісь нитки заплутала, тепер слід розібрати дуже складно.

— Сліди? — зацікавилася Мелана, широко розплющивши очі.

Вигляд у неї при цьому був як у дівчинки, яка слухає дуже цікаву казку, а якщо враховувати крапельку магії, то не дивно, що дядечко випрямився і гордо сказав:

— Та мужик там у них якийсь втік, чи хворий і проклятий, чи прикидався. І дівку, мага із собою прихопив. Красива дівчина. Ось вони тепер шукають. Спочатку шукали всі, ходили по окрузі, але потім усі повернулися і почали вози вантажити, а маги тепер сліди шукають.

— А там магічний дощ все змив. Я одразу казав, що поганий це дощ, не буває їх у цей час, — додав той, що з мішком.

— Буває, зрідка, — не погодився з ним друг.

— Ох, дядечко, дякую, це так цікаво, — захоплено сказала Мелана. — Як у романах.

І крутнувшись на носочку, ледь не в стрибку повернулася до коня.

Від'їжджала кавалькада вершників тихо і неспішно, ніби справді вигулювали дурну хазяйську чи то доньку, чи то дружину. А мужики, нарешті, перекинули свій мішок і спритно понесли його в інший бік від вершників. З огляду на те, що в тій стороні ніяких поселень поблизу не було, повертатися до лав борців проти тиранії вони явно не збиралися.

— Не зміг би він грозу викликати, — розважливо сказав Айдек, коли досить далеко від'їхали від маєтку, зараз найбільше схожого на розкинутий мурашник.

— Не міг, — підтвердила Мелана. — Він і так не особливо вміє їх викликати, а вже в такому стані… Думаю, він зняв блокатор з дівчинки, а вона його вдячно врятувала.

— Принагідно спробувавши зруйнувати цілу частину будівлі? — поцікавився Айдек. — Не повірю. Жінки при втечі більше діють хитрістю.

— Може, вона щось таке створила в якості маневра для відволікання, що вони самі все зруйнували, — сказала Мелана. — Ну, не вірю я, що душечка Юміл настільки оклигався, щоб кудись тягти ще й Ліїн. А когось іншого він би точно не потягнув. Та й немає її у тому будинку, я її ауру добре запам'ятала. Скоріше це вона його кудись потягла, вирішивши втекти.

— Навіщо їй втікати? — здивувався Айдек.

— Тому що вона розумніша, ніж здається. Вона навіть із болота хотіла піти, інакше ви не знайшли б її на тому кораблі — дівчинку все життя вчили, що поряд має бути сильний чоловік, а вона кинула свого чоловіка серед партизанів і поїхала охороняти сумнівний вантаж.

— Може вона капітана прихопила в якості сильного чоловіка?

— Та навряд. Вона так швидко рішення не ухвалює, я ж з нею розмовляла. Вона взагалі була впевнена, що любить свого Валада, хоч насправді там все складніше, як мені здається. Та й наш душечка не зробив нічого, щоб їй сподобатися. Гарного мужика в підштанниках для цього недостатньо. У ній дивним чином поєднується дві крайності, вона наївна та недовірлива. Розумієш?