10 (3)

Лежаки горіли якось дивно. Полум'я майже не було, зате час від часу вони починали страшно диміти, і Ліїн доводилося дим виганяти — з магією повітря у капітана було не дуже.

Вода для каші закипала довго-довго, капітан за цей час встиг ум'яти половину сала і на заправку залишилося небагато. Але Ліїн старанно нарізала його крихітними шматочками, засипала крупу і задумливо помішувала дерев'яною ложкою.

— То що там із страшними таємницями імператора? — спитала, коли каша забулькала підозріло сірою піною.

Дівчина зняла піну в один із кухлів і про всяк випадок помішала кашу.

— Хм, — сказав капітан, зазирнувши до казанка. — Може її посолити?

— Сало було солоне, — відмахнулася Ліїн, тим більше солі в печері так і не знайшлося, навіть гіркої з морської води, не кажучи вже про ту, яку видобувають на Острові Трьох Іклів. — Розповідайте таємницю, капітане, не відволікайтеся. Не люблю чоловіків, які дурять мені голову.

— Через це від свого нареченого втекли? — поцікавився Велівера.

— Капітан!

— Гаразд, гаразд, — вирішив змиритися зі своєю долею чоловік і поскріб заросле щетиною підборіддя. — Про нашестя демонів після того, як Іллар Червоноголовий втомився обороняти останню школу вогненних і пішов разом з учнями у якийсь світ вгорі сходів меж, ви знаєте?

— Про нашестя знаю. Про Ілара вперше чую, — зізналася дівчина.

— І це відмінниця, — пробурчав Велівера. — І чого вас тільки вчать? Це ключовий момент. Напевно, думають, що від знань буде більше шкоди, ніж від їхньої відсутності… Загалом, не важливо. Просто повірте, що жив на Перловому острові останній сильний вогняний маг. Попри все жив. І острів у ті часи виглядав як справжнісінька фортеця. Тільки його присутність не давала спокою тим, хто говорив з Першим Богом. А вони в ті часи були дуже популярними, бо називали себе рятівниками світу. Вогненних ці промовці вважали самим злом і старанно переконували в цьому своїх послідовників. І взагалі вважали, що як тільки останній вогненний маг зникне, так і настане загальне благоденство, зникнуть хвороби, посухи, шторми та інші проблеми. Аж до зцілення від безпліддя королеви Амарани. А останнє, як ти розумієш, дуже заважало королеві, котрий встиг тоді завоювати половину островів і вирішив на цьому заспокоїтися. Тому що жителі іншої половини були дуже агресивно налаштовані, об'єднані в союз і готові йти війною на ослаблене нескінченними і часто безглуздими завоюваннями королівство. І вони б пішли, якби король дуже вчасно не одружився з Амараною, яка, що вдало, була дочкою, племінницею, онукою, двоюрідною онукою і так далі половині союзників. Загалом позбутися безплідної королеви король-завойовник не міг. За неї б прийшли помститися. І він вирішив, що простіше буде позбавити світ від залишків вогненних магів і прославитися рятівником.

— Ага, — сказала Ліїн, старанно помішуючи кашу, котра почала підозріло пахнути горілим. — Я так розумію, з роллю рятівника у нього не зрослося.

— Зовсім не зрослося. Острів-фортеця знаходився біля північного краю його королівства. Союзники всі, як на зло, знаходилися далеко на південь. І коли вогняні урочисто пішли, не забувши пообіцяти, що ідіот-король сильно про це пошкодує, бо, за їхніми розрахунками, грань прорветься саме там, де був найбільший вплив четвертої сили, грань взяла і справді прорвалася. Щоправда, король пошкодувати про це не встиг, його разом із армією демони зжерли насамперед. Ті, хто говорив з Богами, природно, заволали про прокляття і про боротьбу з ним. І, напевно, остаточно знищили б наш світ. Але дехто з армії короля-ідіота вижив і навіть зумів знайти того, хто його вислухає.

— Першого імператора, — здогадалася Ліїн.

— Ні, другого. Перший був харизматичною сволотою і зумів зібрати навколо себе людей, у тому числі й майстрів, які створили далекобійні гарпуни — єдине, що, крім магії, завдавало демонам хоч якоїсь шкоди. А ще цей імператор був немолодий і дуже розумний. І любив свою єдину дочку. І зовсім не хотів, щоб одного разу в її спальні матеріалізувався демон і з'їв таку розумницю і красуню. І саме тому, коли до нього прийшов маг і привів із собою не дуже здорового на голову каліку, він їх уважно вислухав і дозволив магу робити те, що той вважав єдиним можливим порятунком. Вибудувати навколо того, що ще не загадили демони, стіни магічної в'язниці і сидіти за ними, як за муром. Як ти розумієш, для цього потрібно було дуже багато енергії. Так що там і немовлят вбивали на жертовному камені, і стягували артефакти звідусіль, вирізуючи сім'ї, які не бажали їх віддавати, і займалися іншими непривабливими речами. Говорячих з Першими Богами, до речі, тоді також усіх вирізали, вони встигли назбирати дуже велику колекцію раритетів і не побажали ділитися.

— А договір із богами? — запитала Ліїн.

— А другий імператор обдурив першого і витратив енергію не на стіни, які б демони навіть не помітили, а на те, щоб докричатися до богів одного стародавнього храму. І, що дивно, у нього вийшло. Сплячі боги прокинулися, озирнулися, розігнали найближчих демонів і створили з нахабного мага першого носія божественної сутності, наказавши йому повернути у світ вогненних магів. Тому що цей світ стоїть на чотирьох стовпах. А варто один прибрати, на його місце відразу лізуть усілякі неприємні сутності.

— І імператор його не вбив?

— Ні, похвалив, як побачив, з яким тупотом від нього розбігаються демони. А потім ще й на дочці своїй одружив, нібито побачивши в ньому світло добра, справедливості та удачі для імперії, а насправді, мабуть, вирішивши, що поряд із таким лякалом для демонів його доньку точно не зжеруть. Так, і це він вигадав казочку про договір і чудодійний артефакт, який працює тільки в руках імператора. Загалом, перший імператор був дуже розумний. І дуже не хотів, щоб зі світом щось трапилося. Він розраховував, що у цьому світі житимуть його онуки, правнуки та інші нащадки.

— Так, — задумливо сказала Ліїн, потикавши в кашу ложкою і вирішивши, що вона готова. — А третій імператор і решта теж носії сутностей?