розділ 8

Про те, що життя може повернути в найнесподіваніший бік у найнесподіваніший момент

Ліїн не помилилася, з Меланою справді було не нудно. Причому нудьгувати вона не давала нікому. Насамперед вона залякала Каяра, незрозуміло як переконавши його, що обов'язково вийде за нього заміж. Бідолаха від неї тікав і ховався, а Мелана хихотіла і називала його миленьким.

Потім наплела на голові косичок, зв'язала їх у пучок, одягла червону спідницю, яку їй віддала Ліїн, і чорну сорочку, яку випросила у Марка, і довго стояла на носі корабля, а всім, хто питав, чому вона там стоїть, розповідала, що вирішила вийти заміж за повелителя Океану, раз Каяр уникає шлюбних зв'язків. Ось тепер стоїть, чекає, поки король вод помітить і з'явиться свататися. Навіть одяглася яскраво, щоб помітити було простіше. І зачіску зробила як на гравюрі в однієї з дочок короля.

Бідолашний Каяр після цього два дні не показувався з каюти, бо всі давали йому різноманітні поради про те, як швидше спровадити Мелану до повелителя. Хтось навіть запропонував обміняти її на скриню зі скарбами та запевняв, що сам би віддав і дві. Але король вод, на жаль, не з'явився. А Мелана розповіла Ліїн по секрету, що це вона так мститься бовдуру Каяру. І він знає, за що. А заразом проводить експеримент, їй просто цікаво, чи зможе він притримати свій язик, якщо знатиме, що розпатякавшись знову стане загальним посміховиськом.

Ліїн була впевнена, що все одно не зможе. Але Мелана вірила у краще.

Капітан Велівера теж уникав Мелану, але з інших причин. З ним вона поводилася як старша сестра, а він чомусь не заперечував проти цього, воліючи відступати і нечасто траплятися їй на очі. Ліїн якось запитала про це у Марка, вважаючи, що Велівера відповідати відмовиться, а Мелана все перетворить на жарт. Виявилося, все просто. Капітан був молодший за Мелану на три роки і примудрився побувати в її підлеглих. Ось тоді вона його і вразила так, що він досі ставиться до неї з великою повагою, незважаючи на всі її чудасії. А примх у Мелани буває багато, причому різноманітних. При цьому Мелана була розумна, хоча любила прикидатися гарненькою дурепою, набагато молодшою за справжній вік. А ще вона любила вчити та розповідати цікаві історії.

— Випускниця Мистецтв Духа? — перепитала вона, коли Ліїн розповіла про свою освіту. — Не найгірше місце для навчання, хоч і там багато приховують, недомовляють чи перекручують.

— Багато? — перепитала Ліїн просто для того, щоб підтримати розмову. Стояти біля борту, підставляючи обличчя теплому вітру, що пропахнув сіллю, і милуючись океаном, було приємно. І ні про які високі матерії, а тим більше недоліки освіти дівчині зараз дізнаватися особливо не хотілося.

— Ну, взяти бодай договір першого імператора з богами рівноваги, — задумливо сказала Мелана. — Чула я, що про це думають молоді аристократи, і дивувалася. І впевнена, що саме через всі ці недомовки та неповні відомості вони, отримавши владу і виявивши, що старіють, зв'язуються з божком Золотих Туманів. Цей божок насправді що? Та звичайний демон, якого вчасно не помітили, а один король розгодував і уклав з ним угоду на безсмертя. Він, звичайно, сильний, але якщо з'явиться там, де йому не поклоняються, то довго в цьому світі не протримається. Просто розівтілиться і опиниться там, звідки прийшов. З демонами це часто трапляється. Я одного навіть бачила, його заманили в пастку і відрізали від ідіота, який його покликав та підживлював. Так той демон лише два дні протримався і зруйнувати пастку не здогадався. З мізками у демонів туго, вони розумні умовно. Божок Туманів сильнішим буде, а на своїй землі взагалі майже всемогутній. Але імперії його віруючі платять справно, бо якщо у світі з'явиться багато демонів, вони миттєво розтягнуть усю його силу на частини, бо теж хочуть жерти, а може і його самого з'їдять. Демони люблять їсти собі подібних. Або сильні пожирають слабких. Або слабкі об’єднуються і разом з'їдають сильного. Загалом, звідси й срібні пластини, та й решта гидоти. Демон-бог та його король бажають мати вплив в імперії, а водночас зменшити вплив наших богів. Судять по собі. Думають, що якщо відібрати у наших богів віруючих-годуючих, то вони ослабнуть і злякаються.

— Насправді, це не так? — здивувалася Ліїн.

— Насправді щиро віруючих надто мало, щоби від них щось залежало. Точніше, не так. Справа зовсім не в тому, чи вірить хтось у цих богів, чи думає, що перший імператор усіх обдурив і, крім демона Золотих Туманів, інших богів у світі немає. Розумієш, навіть ті, хто щиро вірить у наших богів, у більшості випадків насправді вірять у якихось своїх. Вони в них просять і удачі, і врожаю, і гарного нареченого, і ще демони знають, чого. А це боги рівноваги, які нічого подібного не можуть дати. Вони лише не дозволяють нашому світу остаточно злитися з хаосом демонів, стати його частиною. І все. Ось народ Айдека чесний, вони, коли укладали з імператором договір, не стали відмовлятися про своїх богів і запропонували служіння як воїни в обмін на підтримку кордону. Золоті Тумани теж по-своєму чесні, годують свого демона і платять нам за те, щоб у світ не прийшли його друзі та родичі. Зате справжні піддані імперії спочатку забули про своїх богів, думаючи, що так вони будуть у більшій безпеці, потім забули про небезпеку, переконавши самих себе, що так було завжди, а якийсь там договір із богами лише легенда. Загалом, насправді вони взагалі ні в що не вірять, але думають, що якщо скажуть правильні слова, щось отримають натомість. І тому демона Золотих Туманів не бояться. Головне, отримати молодість, а плата, яку за це візьмуть — лише вигадки, щоб залякати охочих.

— А навіщо богу-демонові вони взагалі потрібні? — запитала Ліїн.

— Вони його годують, самі цього не розуміючи, точніше, не вірячи в це. А там, де його годують, він має силу.

— Зрозуміло, — сказала Ліїн і насупилась. — Чекай, а чому ти сказала, що приховують і недомовляють? Це все я чула не раз. І не одна я чула. І…