Глава 40

А між тим, якби Констанція поводилася спокійніше, то посланець побачив би її раніше. Можливо, її б вивели разом з іншими дівчатами і не тримали б під замком на третьому поверсі.

Констанція вирахувала, що вона саме на третьому поверсі, коли слухала кроки виродків, котрі час від часу заходили до неї. Стільки сходинок не могло бути між двома поверхами, ні. А для чотирьох — забагато. А хто бачив у Джитт-Іларі такі високі будівлі? Два-три поверхи тут будують, і все. Це ж не острови Делібрину, де місцеві можуть й на десятому, і на двадцятому поверсі проживати.

Чоловік, якого тут всі називали Старшим, спершу зрадів, коли побачив полонянку. Мішана кров! Таких люблять. Волосся трохи нерівно пострижене, але то пусте.

Її привели від Салкана — чи то сестра його це була, чи родичка далека, біс його зна. Салкан був винен. І якщо раніше йому вдавалося розплачуватися своїми зіллями, то зараз розмір боргу сильно виріс. І Салкан знайшов вихід — продав свою «сестричку» до борделю. Тепер питання закрито. Аж поки цей псих-тлінник знову не прогорить, але це вже буде інша історія.

Дівчину звали Кеїшою, хоча, це — тимчасово. До нового життя завше потрібно заходити з новим іменем, тому Старший і хотів поспілкуватися з нею. Та й узагалі — познайомитися. У цьому й була помилка власника борделю: він не знав, на що здатна смуглява. А Салкан не попередив — ні про що таке він не говорив і близько.

Коли Старший зайшов до кімнати, Кеїша лежала обличчям до підлоги та трималась за живіт, не рухаючись. Старший скривився, звернувся до одного зі своїх охоронців:

— Ну що за неподобство? Ти що, не міг нормально її нагодувати, води дати?

— Так я давав води! І говорив з нею. Це ще вона просто від зілля не відійшла.

— Салкан — ідіот. Ще б більшу дозу дав, щоб узагалі дівку приспати навіки, — товстун зітхнув та обережно підійшов до дівчини:

— Гей, Кеїшо… Тебе ж так звуть? Я не принесу тобі зла, я…

Закінчити речення Старший не встиг. Дівчина раптом різко підскочила та кинулась на нього. Вона рухалась швидко, немов кішка, жоден з двох охоронців не встиг зреагувати — полонянка накинула товстуну на шию ланцюга, яким її прикували до металевого гаку в підлозі. Притиснула Старшого до себе, скрутивши свою руку так, щоб ланцюг впився в його шию. А в її другій долоні з’явився холодний вогник сіро-блакитного кольору. Руку з заклинанням вона навела на двох мужиків, що служили власнику борделю.

Провидиця відчула, як пальці перестають слухатися, не хочуть більше згинатися.

Нумо, ще трохи! Зовсім трохи!..

З дозуванням, звісно, Салкан перестарався. Але й сама Констанція не дарма стільки часу проводила за медитаціями. Тому й змогла взяти свій розум і тіло під контроль трохи швидше.

— Назад! Назад!

Дівчина оголила рівні зуби, в її очах недобре блиснуло. Один з охоронців виставив руки перед собою, показуючи, що не збирається заподіювати лиха.

А ось другий кретин помилився. Він зробив рух. Хотів дістати щось із-за пояса, либонь. Гадав, що полонянка не встигне.

Проте Кеїша встигла. Вогонь у її долоні перетворився на кулю і різко вирвався вперед. Влетів у тіло чоловіка. Спалахнуло, в кімнаті враз стало гаряче, наче від пустельного вітру. Той закричав, його самого підкинуло майже до стелі. Виродок загорівся.

— Уб’ю! — крикнула вона та спробувала сотворити ще одне заклинання.

Однак не вийшло. Тіло не відновилося достатньо. І зовсім трішки тиск ланцюга на масивну шию Старшого ослаб — цього вистачило, щоб товстун неочікувано зігнувся та викрутив ланцюга так, щоб метал боляче вдарив по передпліччам вже самій дівчині.

Її повело в бік, Старший штовхнув Констанцію в груди, вона впала прямо на металеве відро. Насправді, під прошарками жиру, десь там, під круглим животом та в пухких руках, ховалася велика сила.

Кеїша була внизу, спробувала вирватися та перехопити ланцюг назад. Товстун ударив ногою її, рвонув ланцюг на себе. Повис зверху над дівчиною, даючи волю своєму страху, що тепер перекинувся на гнів:

— Ах ти, сучко! — закричав Старший і гепнув дівчину кулаком по голові.

Охоронець, якого Кеїша вдарила магією, продовжував вовтузитися на підлозі та верещати. Вогонь обпалив йому броню і бороду. Його «колега» водив очима то туди, то сюди, наче подумки застряг — не міг збагнути, що вдіяти: кинутися допомагати головному, чи взятися за напарника.

— Сучка! — Старший ударив ще раз, уже легше. І дівчина затихла.

Товстун перекинув ланцюг на шию полонянки, швидко обмотав. Встав сам та підняв чаклунку над собою, немов тушу:

— Що ти твориш?! Ти магію у нас знаєш, так? Думала, допоможе?! А от хрін!

Дівчина намагалася вивільнити горло, руками вчепилась у ланцюг, на якому тепер висіла. Старший гучно засопів. Через декілька секунд відпустив хват. Кеїша впала, сильно закашлялася. Повітря майже не проходило до легень.

— Чого ти вовтузишся з цим придурком?! Ходи сюди, зв’яжи її нормально!

Той з охоронців, що залишався на ногах, швидко закивав, слухняно підбіг до Старшого. Товстун вишкірився. Обернувся до іншого лоботряса — того, що продовжував кричати внизу. Горіння майже припинилося.

— Та годі верещати, ти що, дебіл? Тебе спалили, убили? Закрийся зараз же! Сором ходячий!

Підручний покірно стулив пельку, тільки гарчав крізь зуби. Перестав вовтузитися. Підвівся, оглянув понищену броню. Шаленим поглядом втупився в Кеїшу:

— Я… Я… Ти…

— Стулися, кажу тобі! Все, досить. Міцно зв’яжіть її! Сьогодні без вечері залишається. І відро заберіть, нехай під себе ходить! Потім сама все своїм одягом і витиратиме. Все!

Старший дав розпорядження та поправив комірець сорочки, який трохи з’їхав після того, що наробила полонянка. Шкіра на шиї вмить почервоніла. Кеїша повільно відповзла до стіни, спробувала підвестися. Все ще намагаючись втамувати дихання, тихо простогнала:

— Та пішли ви…

Товстун у відповідь тільки посміхнувся. Але без злоби. Його хлопці підійшли до чаклунки з міцним шнурком наготові. Один ухопив її за волосся та заламав руки. Інший почав знерухомлювати. Задер плаття. Помацав.