Глава 31

Мартіна підкинуло догори та вдарило об стіну корабля. Спалахнуло; спрацювали нарешті камені-обереги, які він активував, коли до каюти зайшов ворог з арбалетом.

Під ногами задрижало, все перевернулося дороги дриґом. Хвиля гарячого повітря збила з ніг розбійників, заклало вуха. 

Це був останній аргумент для безвихідної ситуації. Як тільки Мартін побачив націлений на себе арбалет та почув чужі голоси на кораблі — ухвалив рішення без коливань. Усвідомлений ризик. Хоча на той момент боєць не знав ні кількості нападників, ні чи ще живі його побратими... 

Вибух не відбувся одразу — Мартін довго налаштовував та заряджав каміння ще в монастирі саме таким чином, щоб в разі чого в нього був час цю енергетичну вибухівку вимкнути. Обереги потрібно поважати. Це і пастки, і вибухівка, і захист... Ці згустки магічної енергії були фахом Мартіна вже багато років.

Заряджання магією окремих предметів намагалися осягнути вчені колись, алхіміки. Дехто з практикантів... Це древня, застаріла наука. Однак справжню силу камінців змогли розкрити тільки в стінах Ордену. В основному цим займався Роланд, перший вчитель і наставник Мартіна.

Активація відбулася, коли Мартін зробив кілька завчених рухів пальцями між каміннями у своїй сумці та поклав усередину оберіг, який носив на шиї. Тобто, випадково таку маніпуляцію вчинити неможливо.

Що ще можна було вдіяти у тій ситуації? В незрозумілих умовах… На волю Господа та на власну проворність надіятися? Можливо, колись Мартін і пожалкує про те, що активував обереги саме таким чином. Але це «колись» ще повинно настати.

...На мить він втратив свідомість. Коли розплющив очі — побачив, як палає судно. Вогонь пожирав стіни корабля, столи, барну стійку. Суха деревина та пил легко піддавалися стихії. А ще все довкола стрімко йшло під воду. Корабель похилився, голосно заскрипів. Верх та низ знову почали мінятися місцями, переверталися меблі.

Майже всі розбійники розлетілися від вибуху. Частина з них — трималися зараз за голови та намагалися зрозуміти, що відбулося. Як зачумлені звірі. 

Руки Мартіна все ще міцно спутані. Однак він мав маленьку перевагу — Мартін очікував на цей вибух, був зібраний всередині себе.

Чоловік спробував підвестися. Руки так просто не вивільниш. Встав, похитуючись. Передпліччя зв’язані сильно, так просто не виберешся. Вода прибувала шаленим потоком, тіла Марії та Річарда одразу понесло. Побачивши Мартіна, один із розбійників націлив на нього арбалет. І тут же отримав ліктем по скроні. Позаду виродка стояв Ланс, один із вцілілих побратимів. Вочевидь, йому вдалося вивільнити свої руки раніше. Одразу розпочалася метушня, хтось заголосив.

Вода вже піднялася до колін, а пекучий запах паленої деревини змішувався з гострим присмаком солі у повітрі.

— Вивільни інших! — велів Мартін, і побачив, як Ланс відволікся на ще одного розбійника.

Із гучним криком Мартін кинувся на першого супротивника, якого побачив перед собою. Той вже дістав шаблю та повернувся кудись в бік, відволікся на вогонь, чи воду. Мартін влетів у бандита, збивши того з ніг. Зубами відразу вчепився в плече, Розбійник заволав прямо в вухо та засіпався.

Вода продовжувала заповнювати корабель — брудна холодна стихія вдарила по обличчю, воно одразу запекло від солі. Однак Мартін не відпустив зуби, продовжуючи їх стискати. Язика торкнулась тепла кров. Головне щоб Ланс встиг вивільнити інших…

Краєм ока Мартін помітив купку ворогів, що вовтузилися в воді, невзмозі підвестися. Підлогою разом з водою стікала кров, когось поранило дрібними уламками від дошок та посуду.

А нова вода все прибувала, бандит внизу перестав кричати, натомість — тепер захлинався. Мартін відчув, що і до його рота хоче потрапити вода. Потік вже почав лоскотати ніздрі.

І раптом хтось повис над ним зверху. Взяв за руки й почав різати шнурок. Через мить лідер групи вже міг рухати долонями. Пальці затекли, неслухняні...

Проте цього було достатньо, щоб витягнути з рук опонента холодну зброю, перехопити її та встромити лежачому ворогу в живіт. Позаду стояв Ланс із клинком в руках. Він щось закричав нерозбірливе. Декілька кілька людських фігур промайнуло збоку, здається, об деревʼяну стіну судна вдарився болт з арбалета.

Все навколо заповнило море.

* * *

Темна, безпросвітна пітьма. Глибина. Жодного звуку чи проблиску. Тільки головний біль та шабля в правій руці. Рука намертво стиснула зброю, якою він встиг прикінчити бандита, стискала як тільки могла, бо відпустити зброю чомусь прирівнювалося зараз до того, щоб загинути.

Долаючи в’язкий супротив стихії, Мартін все ж знайшов сили, щоб винирнути назовні та побачити білий світ. Хоча при цьому він і наковтався води. Закашлявся, й не одразу зміг відкрити очі.

Виблював.

Над головою — все те ж небо, повне дощу й укрите сірими хмарами. Вуха заклало. Зробивши декілька вдихів не забитою ніздрею та ротом, Мартін відразу очима знайшов берег. Почав до нього плисти. Поки є сили, поки вода не затягнула донизу.

Судно тонуло — на поверхні тепер погойдувалися купи дошок, різний мотлох. Шматок барної стійки. Тіла розбійників, частини ліжок, якась шухляда. Дехто з ворогів ще був живим, кричав і просив про допомогу.

Добре, що корабель знаходився недалеко від берегової лінії. Декілька довгих хвилин, повних неймовірної напруги, — і Мартін дістався до одного з причалів. Вчепився вільною рукою об виступ, піднявся. Шаблю не впустив. Він ще раз закашлявся, з очей пішли сльози. Кожен удар серця відбивався в голові противним болем. Чоловік оглянувся.

Частина побратимів вижила. Вони теж пливли до берега, когось тягнув Ланс. Їхнє життя було врятовано тільки тому, що коли відбувся вибух, члени Ордену лежали обличчям донизу. А сумка з камінцями спрацювала не безпосередньо в залі, а там, де її залишили — в каюті Мартіна. Стався б вибух ближче — жертв та крові було б більше.