Глава 30

Чужий тут. Арбалет в руках. На палубі — незрозумілий рух. Щоб виграти трохи часу, Мартін запитав:

— Що? Що сталося?

— Я ж сказав — головою кивни, а не балакай! Повільно вставай, виходи з каюти. Направо і вперед. До зали. Давай.

Тихий голос бандита звучав вкрадливо, окрім нього були ще чоловічі голоси десь у головній залі. А ще — продовжував падати дощ. Як уві сні. Мартін обережно підвівся з ліжка та підняв руки. Його короткий меч так і залишився поряд на підлозі.

— Клинки стягай. І каміння магічне. Ну, чого лупаками кліпаєш? Витягуй забавки!

Лідер групи слухняно дістав сумку з оберегами та витягнув сховані кинджали, один короткий, інший — трохи довший. Два ножі. В якийсь момент Мартін трохи забарився, коли взяв до рук сумку з камінчиками. Долонею він намацував, чи всі обереги на місці. Це наче як пройшло повз озброєного бандита...

Цікаво, звідки вони взагалі знають про камінці конкретно в нього? Мартін не відводив погляду від болта, який бандит міг випустити йому в серце в будь-яку мить. Спрацює механізм, і все.

— Тоді я й амулет зніму. Це теж оберіг…

— Ну то роби, чого тягнеш!?

Мартін стягнув з шиї камінець на шнурку помаранчевого кольору.

— Я покладу його в торбину, добре? Щоб не загубити, щоб його не забрали від мене. Будь ласка.

Ще зовсім трохи жалюгідності в голос... Розгублений погляд, ширше очі ще розплющити. Ось так.

— Давай сюди!

— Це дорогий мені камінь, від мами, можна я його до сумки просто сховаю? Не забирайте від мене, я благаю, я віддам золото!

Чоловік ризикнув та не став чекати на дозвіл від розбійника. Натомість все так само поволі і напоказ чесно він засунув амулет до сумки з іншими оберегами. Дивився на свого нападника відкритим щирим поглядом. Бандит не вистрілив одразу, взагалі наче розгубився трохи від дивної ситуації з амулетом від мами. 

— Все, все, я чистий. Далі що робити?

Розбійник підійшов ближче, та вдарив ногою прямо в пах. Від підлого удару перед запаленими очима застрибали вогні, Мартін зігнувся.

— Буде тобі амулетик від матінки. І камінці. Вилазь давай з каюти! Пішов!

Мартін обперся об столик та піднявся. Обережною ходою він наблизився до дверей, повільно вийшов з каюти. Розбійник з арбалетом уступив шлях, відсунувшись в бік. Від нього пахнуло перегаром та дешевим тютюном.

Море почало хвилюватися сильніше, судно хиталося дужче. Мартін крокував, тримаючись за живіт та потилицею відчуваючи на собі приціл арбалета. Біль в паху викликав нудоту, віддавав від шлунку й назад, до нирок.

В залі, де колись веселилися люди, зібралося багато озброєних незнайомців. Мартін спробував поглядом віднайти своїх — і стиснув зуби щосили. Частина групи безпомічно лежала зі спутаними руками. Ще декого виводили з кімнат, як це, власне, зробили й з ним. Майже у всіх рот було зв’язано.

— О, Мартін! — Широко посміхаючись сказав Кіготь. — Ну як? Виспалися? Відпочили?

— Закінчуй комедію, яку влаштував. Говори, чого хочеш.

Ситуація незрозуміла, треба якнайшвидше оцінити ризики.

— Ну що я можу від вас хотіти? Особисто я? Та до задниці мені ваш Орден. Але от інший вельмишановний пан з вами поспілкується з великою радістю. Як же добре, що всі тут зібралися. Якраз вчасно!

Майже відразу до нутрощів судна відчинилися двері. Всередину приміщення подув різкий прохолодний вітер. Мартіна вдарили у сонячне сплетіння та примусили опуститися додолу. Через мить його руки вже міцно стискав шнурок, а всередину напівтемного залу увійшли люди.

Рот йому поки не заткнули — отже, будуть говорити. Якби хотіли прикінчити, то вже б це зробили. Ще там, у каюті. Розмова буде.

Але з ким і про що?..

Чужий кулак вдарив по закладеному носу, і застогнавши, Мартін пчихнув. Далі його щільніше притиснули до дерев’яної підлоги.

І як тільки Мартін побачив здорового мужика з два метри зростом і з чорною пов’язкою на оці — почав розуміти, хто це все влаштував. А коли погляд вчепився одразу за дві шаблі, що звисали на піхвах поруч товстого живота, справа та зліва, то все стало зовсім очевидним. Ібрагім Два Удари.

Отже, Кіготь працює з Нуратдіном. Мартін невесело, але з певною насолодою уявив, як відрубує голову проклятому Аджару за його «таланти» та «роботу» агента.

Якщо, звісно, сам Аджар не є частиною цього театру.

— Хто головний? — хрипло уточнив Нуратдін, оглядаючи всіх, кого вивели до зали. Його єдине темне око зупинилося на Мартінові.

— Он цей, — вказав на лежачого лідера Кіготь.

Ібрагім підійшов та присів поряд. Голову Мартіна боляче підняли за волосся. Він із люттю дивився в єдине око здоровенного пірата.

— Освітлення краще зробіть! Хочу бачити їхні лиця добре. Ага. Ну що, козел? — звернувся Нуратдін до Мартіна. — Це вам не дітей беззбройних різати. Дієро Канітар сказав, щоб ви страждали. Що, подобається коли хтось сильніший за яйця бере? Га?

Здоровий мужик вдарив Мартіна по обличчю, і це вийшло вкрай потужно. Настільки, що в моменті боєць відчув, як провалюється в небуття. І все навколо огорнула темрява, посеред якої жевріла одна тільки думка: «камінці».

*  *  *

— Де дівчисько?!

Нуратдін все повторював своє запитання, а Мартін намагався упіймати ці слова та розкрити їх суть для себе.

— Про яку дівку ти говориш?

Два Удари, вочевидь, не збирався вдаватися до вишуканих тортур, хоча й обіцяв страждання. Він розламав праве вухо Мартіна, розбив йому обличчя повністю. Щоразу коли кісточки чужого кулака відбивалися об череп, мозок всередині вдарявся об стінку, немов шматок холодця. Бринів від болю. А далі Нуратдін сказав, нахилившись:

— Слухай, я дуже по-простому вчиню. Вас тут чоловік десять. Майже як учнів Канітара, яких ви порішили в Тіньовому місті. Га? Я зараз візьму он цю дамочку із пласкою сракою — та приріжу її в тебе на очах. Щоб в тебе краще голова працювала.