Лілія
Пролог
Немає. Нікого тут немає. Лише зарості бур’яну і рештки води. Марно приїхала — рожевий будинок порожній. Сад квітне та кому він тут здався? Будинок занепав, як і він. У вітальні старий, хибнозвучний рояль. На кухні вирує життя подорожніх шкідників, а в його кімнаті, над ліжком висить килим, плетений самою вічністю. Виплетена легенда про Місяць і Сонце, які хотіли зустрітися, але спроби були марними. Сонце безжально палало, обпікаючи себе до глибоких ран. Зовні — воно гаряче, але всередині холодне, мов Уран. Воно світило лише заради Місяця. Заради того відблиску, що з’являвся на світлій половині Нічника. Це було життя заради когось, яке втомлювало, яке розчиняло. Яке не мало кінця. Місяцю і Сонцю не судилося бути разом — лише невзаємно віддавати й отримувати. Казка, що згадувалась у скруту й нудьгу. Що переслідувала його скрізь, як і шляпа, загублена одного березня тут і віднайдена тільки далекого серпня. Набір символів, які мають сенс, але водночас його позбавлені. Можливо ці символи — власність рожевого будинку? А власність треба повертати…
Він вже повернувся.
Виходить і я власність цього дому?
Я залишаюся.
#3514 в Сучасна проза
#9660 в Любовні романи
Відредаговано: 03.03.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
