Ліліне хобі

Я вийшла з вагона швидкісної електрички і знайшла Олю очима.

- Дана, - вона гукнула мене на ім'я. Ми не бачилися кілька місяців. Останнім часом я пірнула в роботу з головою і мій щільний графік в інституті, що складався з семінарів, лекцій і колоквіумів, не дозволяв мені вирватися. Тому зараз, на початку літніх канікул, побачивши, нарешті, добродушне, по-сибірськи кругле обличчя подруги, я відчула себе щасливою. Коли Оля посміхається, здається, що посміхається кожен міліметр її обличчя і навіть пишного тіла. Я представила, як ми знову будемо сидіти в кафе в компанії її кузенів або поїдемо на озера – місцеві визначні пам'ятки цього району. А може ми просто будемо гуляти старими брукованими вуличками. Будь-який з варіантів був чудовим.

Як завжди, ми обійнялися і висловили одна одній свою радість від зустрічі. Але щось було не як завжди. Обіймаючи Олю, яка зазвичай огортає приємною чуттєвою енергетикою, я відчула якусь напругу. Вона супроводжувала нас, поки ми йшли старим вокзалом. Вона висіла й по дорозі в кафе, де ми незмінно влаштовували посиденьки в кожен мій приїзд.

Рената, її двоюрідна сестра, не прийшла мене зустрічати і, поки ми йшли туди, де вона нас чекала, моя тривога посилилася. Я не отримувала, як зазвичай, задоволення від прогулянки красивою старовинною вулицею з будинками в стилі модерн. А це було поганим знаком.

* * *

Чому змінилися наші звичні ритуали, я зрозуміла вже через півгодини. Рената сиділа за столиком, не відриваючись від телефону і ледь кивнула мені при зустрічі. Хоча від Ренати ніколи не варто було чекати емоційних сплесків, це було не схоже навіть на неї. Вони з кузиною були дуже різні.

Оля відкрита і товариська. В юності вона грала в КВК, та й зараз іноді брала участь в міських капусниках. У неї талант заразливо сміятися – коли вона сміється, люди стають добрішими і готові пробачити їй все, особливо її легковажність. Цей сміх йде зсередини, він кристально щирий. Олина посмішка і декольте – грізна зброя для підкорення чоловіків, яких у неї завжди було багато. Але найріднішими людьми, крім сина, який влітку гостював у бабусі, для неї залишалися Рената і Руслан.

Як і кузина, Рената була красунею, але повною її протилежністю. Якщо Оля була сонцем, Рената однозначно складалася з місячних матерій. Тендітна маленька брюнетка з виразними рисами обличчя і великими очима, підкресленими чорною підводкою. Залишившись в вісімнадцять років без батьків, з трирічним братом на руках, вона не пішла вчитися і рано почала працювати. Під час бутність нашу з Олею студентками, кожен раз, приїжджаючи в містечко, ми зустрічалися і з Ренатою, і з маленьким Русланом, який ходив за нами хвостиком. Не побудувавши кар'єру сама, Рената дуже пишалася успіхами брата, на даний момент студента-другокурсника столичного вишу. Взагалі-то власне Руслан і став причиною зриву наших планів.

* * *

Перші десять хвилин Рената сиділа, втупившись у гаджет, а я запитально дивилася на Олю.

- Біда, - сказала Оля, відсьорбнувши пісного чаю, коли Рената вийшла в туалет, і стала розповідати.

Його не було вже три дні. Він з друзями пішов у похід. Не виходив на зв'язок вже добу. Сьогодні з ранку стривожені родичі його друзів також почали бити на сполох. Кілька сімей зниклих заявилися в місцеве відділення поліції й під їхнім натиском пошуки все-таки почалися.

Поки Оля мені все це розповідала, Рената повернулася і сиділа, підібгавши губи, втупившись в одну точку. М'ятний чай не допомагав. Хвилювання за брата відбивалося у всьому – її погляді, різких рвучких рухах, небажанні розмовляти. Руслан багато значив в її житті, був її сім'єю.

* * *

Родичі зниклих вирішили взятися за пошуки паралельно з поліцією, мабуть, не сильно сподіваючись на мобільність органів порядку. Рената, за порадою Олі, розмістила фотографію учасників походу на міських форумах в соціальних мережах. Відразу ж посипалися коментарі городян під фото, сповіщаючи Ренату спеціальним звуком. Після кожного сигналу вона здригалася. При цьому коментарі не мали ніякого смислового навантаження. Частина коментаторів просто лаяла молодь, обзиваючи їх наркоманами і пророкувала, що всіх знайдуть обкуреними через пару днів. Друга частина коментаторів відповідала першим в агресивному дусі, перетворюючи форум на срач.

Однак Рената чіплялася за будь-яку можливість щось дізнатися про брата, заглибившись у читання. Зі світськими розмовами до неї чіплятися зараз було не варто.

* * *

У своєму смартфоні я зайшла на форум і відкрила фотографію чотирьох зниклих друзів – двох дівчат і двох хлопців. Поки Рената вивчала відгуки, Оля пошепки мені розповідала про кожного.

Руслана я знала – гарний хлопчик з благородними дитячими рисами обличчя. Будь-яка бабуся в тролейбусі з авоською починала посміхатися такій дитині й шукати в кишенях цукерки. Це працювало, поки він був п'ятирічним. Але у двадцять на більшість ровесниць його дитяча краса вже не діяла. З дівчатами потрібно мати сміливість знайомитися, утримувати їх увагу, підтримувати розмову і піклуватися про них. Руслан цього не вмів. Тому всі його романи закінчувалися, ледь розпочавшись. З Лілею було так само. Вони були знайомі кілька років, але зустрічалися від сили три тижні. Останні два місяці він переживав, ревнував колишню дівчину, впадав в меланхолію. При цьому вони залишалися друзями і вирішили йти в похід, щоб реанімувати свою дружбу. Однак Рената і Ольга знали, що потай Руслан все ж сподівався на більше.