Глава 56

От кого я тут не сподівався побачити сьогодні, то це Олександра Мартиновського. Ми мало бачилися, але інколи спілкувалися телефоном. Він був моїм адвокатом з розлучення, а його компанія надавала нашій юридичні послуги. Через зайнятість обох, ми справді рідко зустрічалися, але це не заважало нам залишатися друзями.

—  Привіт, я не сподівався тебе тут побачити, та ще й сьогодні, —  чесно зізнався і встав з крісла, щоб потиснути йому руку.

—  Привіт Яре, якщо чесно, я прийшов у справі. 

—  Ну якщо ти тут, то розмова і справді важлива. Сідай! Що будеш? Каву, чай? Може чого міцнішого, —  і я метнув погляд на пляшку, що так і залишилася стояти у відчиненій шухляді. 

—  Давай по каві!

—  Давай, —  і я обережно ногою закрив шухлядку, важко видихнувши.

Вирішив нікого не просити, а зробив каву сам. Кавомашина й так стояла в моєму кабінеті. 

Ми перейшли до справ.

—  В мене є новини стосовно перевірки, але вони тобі не сподобаються.

—  Ну, кажи, я вже до всього готовий!

—  Мирослав твій, займався темними справами,  перераховував гроші невідомо кому. Є деякі, точніше, серйозні порушення. Я не можу тобі радити в цій справі, але тобі варто  принаймні підняти усі документи, щоб знати, що до чого.

—  Та я вже піднімав все. Там, звісно, є купа всяких нюансів, але нічого серйозного.

—  Я не стану тебе вчити, але піднімай все ще раз. А ще поки, краще не вплутувати в це правоохоронні органи, бо ти, як мінімум, заплямуєш свою репутацію. Я тобі залишу результати перевірки.

Він поклав на стіл папку, а я підсунув її до себе.

—  Дякую за попередження. Сьогодні ж сяду все передивлюся.

—  Є ще одне. Я дав завдання детективу зі свого агенства, щоб слідкував за Свєтою.

—  Була потреба?

—  Ну не міг я сам сісти їй на хвіст, бо добре знає мій фейс. Це мало б  допомогти знайти зачіпки. А зараз, все стало б у пригоді, щоб допомогти тобі з розлученням.

—  Ну, і чим порадуєш?

—  Він людина надійна, і свою роботу зробив, але з особистих причин мусів зникнути з радарів на якийсь час. Та вже вийшов на звязок. Скоро будуть результати, і я відразу передам тобі їх.

—  Ок, дякую, брате!

—  Це моя робота і не забувай, що ти мені за неї платиш.

—  Але ж ти її добре робиш!

—  Так це хліб мій, хто захоче мати зі мною справи, якщо я буду халтурити?

—  Бач, а Мирослава це не спинило. Не думав, що так розчаруюся у ньому. 

—  Він той ще чорт. Та й ніколи мені не подобався, ні як людина, ні як спільний знайомий. Але ж і сказати тобі я не міг, бо ти б до дідька мене послав, та на тому б і скінчилося.

—  Тут ти правий. Дякую за інфу і що зайшов. Я був радий тебе побачити. Жінці привіт!

—  Аякже, передам. Міг би й сам в гості зайти. Якось запитувала про тебе, ще добре, мабуть, памятає ті наші посиденьки замолоду.

 Ці його слова добряче насмішили.

 —  Та сам бачиш, справ по горло, —  і я перехилився через стіл, щоб потиснути йому руку.

Сашко пішов, і я знову подумав про Лілю. Хотілося кинути все, зірватися і поїхати до неї, щоб вибачитися, щоб бути з нею. Але що я мав сказати їй? Що я придурок, який боїться відносин? Запхав подалі відчуття провини і сів знову за документацію. Тепер я знав, що маю шукати. Я почав знаходити неточності в договорах, в сумах, загалом досить багато не сходилося. Все було зроблено акуратно. Справді, не побачиш, якщо не знати на що дивитися. Отже ж покидьок, і що маю робити з цим? Хотів покликати бухгалтерів, але глянув на годинник і зрозумів, що в офісі залишився сам. Виявилося,  просидів так цілу ніч, але не відчував втоми. Всередині все ніби заніміло. Я зробив чергову чашку міцної кави і продовжив розгрібати документацію. Думав про те, що я нікудишній керівник, погано слідкував за справами, якщо одна людина навела такий безлад. Ну що ж, сам винен. Буде мені урок — більше не довіряти свої справи нікому.

  Через якийсь час, з поглибленої роботи вирвав черговий стук у двері. — “Якийсь прохідний двір сьогодні”. Але на годиннику була сьома ранку. Зарано звісно, та що вдієш?

Це знову була Свєта.

—  Заходь! Ти довго будеш ходити як на срачку? Кажи! —  роздратовано мовив. Зараз її хотів бачити менше всього.

—  Чому такий невдоволений?

—  А чому радіти, коли за моєю спиною з компанії, на яку поклав усе, зробили помийну яму? Та й ти, заграбастати її не проти. —  Вона дивилася на мене нерозуміючим поглядом.

—  Хіба я не правий? Сідай, якщо вже прийшла! —  І відклавши стоси паперів, перевів погляд на неї. —   Бач, ніяк ладу не наведу. Та й не знаю, чи відбілю тепер компанію. Результати перевірки геть невтішні. Хто захоче мати справи з нами, якщо все випливе? 

—  Я й прийшла про це поговорити.

—  Ну, які умови на цей раз?

—  Я зустрічалася з Мирчиком…

—  Якого дідька? Ти геть совість втратила? Та ще й після всього, що він наробив? Ти геть з глузду з'їхала? —  я кипів від люті, та й уся накопичена за довгий час втома якось раптово впала на мої плечі.

—  Послухай, що я скажу!  —  заперечила вона, але якось нервово. Чи мені просто здалося від втоми.

—  Що нового ти можеш сказати мені? Які він ще палки в колеса вставлятиме? Хіба цього лайна замало? —  І я вказав на безлад в кабінеті, на стоси паперів і папок, які лежали навіть на підлозі. — Та він просто обкрадав мене без краплі сорому.

—  Якщо ми об'єднаємося, то зможемо відбілити компанію. Звісно на це піде багато часу, але нам вдасться! 

—  Я нізащо не стану об'єднуватися з тобою, просто змирися! І не говори так, ніби я щось винен тобі, або тому козлові.

—  Він вважає себе обділеним. Сердиться, що ти віддав мені, як він думає, його місце.

—  Я просто хотів спекатися тебе, бо ти ще та… Нестерпна…

—  Пропоную, тобі підписати ці папери, —  і вона поклала на стіл папку з документами.

—  І що ж тут за умови такі вигідні для мене?