Глава 52

Їхав в офісі уже в дурному настрої. Робочий день ще не почався, а робота вже добралась до мого ліжка. Стільки дзвінків і ще й Світлана приїжджає з Києва. Стверджує, що лише на кілька днів, але і цього досить, щоб винести мозок. І байдуже, що нібито у справах фірми, все одно доведеться зустрічатися. А вона не впустить шансу, щоб допекти мені зайвий раз паперами на розлучення, чи може знову ставитиме ультиматуми. Це кляте розлучення й так триває надто довго.

 Колеги уже чекали мене в переговорній. У них напоготові були всі необхідні матеріали, щоб провести цю ранкову нараду якомога швидше і ефективніше. 

— Всім доброго дня, — привітався до них, насправді не відчуваючи, що день хоча б на крихту вдався. Витягнув з портфеля необхідні документи, — зараз дуже важливо навести порядок “на всіх фронтах”. Прибрати все лишнє. Всі неактуальні договори з клієнтами перевести в архів. Це треба зробити якомога швидше, до того як почнеться перевірка.

— До нас їде перевірка? — здивовано запитав один з колег.

— Так, незалежний аудит. Я сам замовив, — зізнався.

Працівники прийняли це беззаперечно і не стали нічого розпитувати. Хоча дехто, все ж, виказав своє здивування виразом обличчя. Я знав, що втаїти щось від колег нереально. Але не мав бажання щось роз'яснювати, говорити про Мирчика. Все одно слухи ходять про всю цю ситуацію.

— В когось якісь запитання? — оглянув усіх по черзі. 

— У мене є запитання! — почув знайомий жіночий голос позаду.

Світлана гонорово зайшла і сіла на місце прямісінько навпроти мене. 

— Вибачте за запізнення, тільки з потяга. Так що за перевірка? У Києві теж чи лише тут, у Львові?

— Спочатку тут, а потім, можливо, і в Києві. Але ти не хвилюйся, я обов'язково дам знати, — ввічливо відповідав, хоча дуже кортіло бути грубим.

— Я хвилююсь, лише нещодавно там, знаєте як важко дати всьому цьому раду? Контролювати всіх?

Я мовчки глянув на неї, не розуміючи, до чого ці скарги. Як же все-таки я відвик від неї. Це ж її спосіб існування – постійно на щось скаржитись. Ліля зовсім інша.

— Якщо більше ніхто не хоче пожалітися, — мовив до всіх, – то давайте завершимо цю нараду і приступимо до роботи. А ми з Світланою ще поговоримо. Наодинці.

Люди почали збиратися і виходити з переговорної. На виході я зупинив Катю.

— Зроби, будь ласка, нам дві кави. Мені, як завжди, просто чорну. А їй з молоком і без цукру.

Дівчина кивнула і теж вийшла, залишивши нас одних в переговорній зі скляними стінами. Може це й добре, що нас видно, а то не знаю як би втримався, щоб не придушити її.

— О, ти досі пам'ятаєш, яку каву я люблю, — дівчина піднялась зі свого місця і підійшла до мене. Вона торкнулася подушечками пальців мого плеча, ніби змахуючи пилинки.

Я схопив її руку і міцно стис. Всередині бурлила лють. Я схаменувся і відпустив її руку, перш ніж вона закричить, що їй боляче. Свєта завжди любила перегравати. 

— Сядь, — вказав на пусте місце. Не міг дивитись як вона ходить туди сюди по кабінету, дратує мене своїм цоканням каблуків. Вона послухалась і сіла, а я обійшов стіл і сів навпроти неї, подалі.

— Так про що ти хочеш поговорити? У Києві в мене все добре. 

— Я і так знаю що в Києві все добре. Я не про роботу хочу поговорити.

— А про що? — вдала здивування.

— Свєта, — процідив крізь зуби. А тоді заспокоївся. Я не хотів, щоб колишня знала, що виводить мене з колії, нізащо не дам їй переваги ні в емоційному плані, ні в розмові.

 — Не розумію, що за умови в документах на розлучення.

— Ті, які мені підходять, — перебила мене.

— Ми ж домовились. Ти в Києві на посаді директора, а компанія мені. Чому знову захотіла компанію?

— Я хочу не компанію, — промовила Світлана.

— Що? — я ледь стримався, щоб не гримнути по столі.

В цей момент Катя принесла каву. Я не міг збагнути, яку гру веде моя колишня дружина. Що ця жінка собі думає? Катя пішла і я став з місця.

— Я хочу тебе, — видала Свєта і я знову сів.

— Що?

— Але, якщо я не можу отримати тебе, тоді твою компанію. Думаю, це гідна компенсація.

— А може ти взагалі нічого не отримаєш? — я нервово пив каву. Чи ти думаєш, що я не знаю, про твої багаточисельні зради. Не змушуй мене грати не за правилами.

— Облиш, любий. Я знаю, в тебе все ще лишились до мене почуття. Твоя Ліля, чи як там її, лише тимчасова заміна. Але я одумалась. Все-таки ми були класною парою, і мені було добре з тобою… Ні з ким більше такого не було. Давай все повернемо, — мовила, з надією в голосі, і зробила ковток.

— Це неможливо. —  Від її пропозиції стало гидко. Яка ж вона все-таки самолюбива і корислива. На все піде заради своїх інтересів. — Я тебе не кохаю, — сказав, розуміючи, що так просто ми цю ситуацію не вирішимо.

— Це не правда, — і що це на неї найшло, — тобі лише так здається. 

— Годі, — майже кричав, — Які твої умови, але щоб у мене залишився хоча б 51% компанії?!

— Я дам тобі цілих 75 %, лише тобі треба кинути її!

— Що? — не вірив своїм вухам. Адже донедавна я думав, що їй потрібно лише побільше грошей від мене. А тут он як все вивернулося.

— Відмовся від Лілі, і я відмовлюсь від компанії.

— Та що ти будеш робити з компанією? Одна справа, коли ти отримуєш прибуток, а інша управляти цілою компанією. Це тобі не сидіти в офісі в Києві.

— Ну, я залишусь у Львові, а в Києві поставлю директора.

— Кого?

— Може і Мирослава.

— Мирослава? Ти з глузду з'їхала? — вона що в танку. Невже до Києва так далеко, що слухи туди не доходять?

Та байдуже, я не збирався віддавати компанію кому б то не було. Це ж справа всього мого життя. Те до чого я так довго йшов. Те, в що я вклав так багато сил. Побудував з нуля. Я зроблю все щоб зберегти вирішальний голос. Ніхто не зможе управляти всім так добре як я. Має бути спосіб зберегти і компанію і Лілю. Не можу  так просто танцювати під дудку Свєти. Чи мало клопоту вона мені завдала? Ще й кохання захотіла на десерт.