Глава 50

Надвечір ні живий ні мертвий, вийшов з офісу. Я все думав, що робити з ситуацією, яка склалася, і чому ж я опинився в пастці, яку влаштував собі сам. А всьому виною сліпа віра в людей, і довіра їм. Щоразу я стаю на ті ж граблі. Спочатку Свєтка, заради якої свого часу був готовим на усе, а тепер ще й друг дитинства. Та за що мені таке кляте оточення? А може це карма моя, чи у що там люди вірять. Я ніколи особливо не відрізнявся вірою, окрім як у свої сили, але здається саме час для служби Божої, та свічки за здоров'я, чи правильніше для здоров'я. Бо з такими нервами не довго і на лікарняне ліжко загриміти. Вже майже приїхавши додому, я згадав за квіти, довелося розвернутися і поїхати в найближчий квітковий магазин за трояндами. Особливо не обирав, добре, що дівчина була совісною, і не продала “втомлені” квіти. Як би не намагався поки відкласти неприємності, в голові все крутилися слова Мира “Я тебе потягну за собою”. Невже і справді вистачить духу, і головне чим для мене обернеться все це, а що буде тоді з компанією? Мушу щось робити! На автоматі доїхав додому. Заїхав в гараж, і зайшов в темний, порожній будинок. Згадав, що забув квіти в багажнику, повернувся за ними. І лише вдруге опинившись в залі, зрозумів, що за своїми думками я щось випустив з уваги. Ніщо в будинку більше не нагадувало, про виставку. Прикраси розібрані, столи відсутні, як і обслуговуючий персонал. Глянув на годинник, і зрозумів. що геть забув, про те що мав зявитися до шостої. Що ж спізнився на дві години. Не скидаючи туфель перестрибуючи через сходинки, і навіть не стукаючи нахабно увірвався в особистий простір Лілі. Вона навіть трохи налякалася від несподіванки. Краєм ока помітив, що вона якраз переглядає фото з виставки.

— Ти спізнився, — з докором промовила. 

— Я знаю, пробач!

— Гості чекали на тебе, з образою в голосі мовила.

Я знову вибачився, але чомусь не відчував жалю. Бо в середині загорілося щось інше набагато сильніше.

—  Я тобі телефонувала, багато разів. 

Я знайшов телефон в кишені, але він був в режимі “без звуку”. Підійшов ближче до дівчини, відкладаючи телефон на стіл.

— А я квітів тобі купив. Сподіваюся, ці кращі за вчорашні! 

— Не варто було, — але вона хотіла встати, щоб прийняти їх. Та я не дав їй цього зробити, бо недбало кинувши букет на ліжко, я вже цілував її шию.

 Вона встала з м'якого офісного крісла, і вмить я розвернув її до себе, щоб взяти в полон її губи. Але, мабуть, все ще сердилася, бо не обіймала у відповідь, і губи її були скупі на поцілунок.

—  Я ж вже вибачився.

—  Чому ти не був цієї ночі зі мною? Я думала тепер ми разом.

Я трохи відсторонився, лише для того, щоб глянути їй в очі.

—  Люба, так і є. Ми разом. А тепер ходи сюди. Я так хочу тебе.

Але її очі, все ще дивилися на мене, чекаючи відповіді.

— Ти просто заснула в авто, і я боявся тебе розбудити, бо для тебе сьогодні був важливий день. А я не завжди спокійно сплю, та й чи зміг би я заснути, коли поруч така дівчина. 

Мої слова таки змогли розтопити кригу, і я знову торкнувся її губ, але тепер вони були куди м'якшими. Від її обіймів, мене мов би било струмом, але це було на диво приємно. Доля нещасного букету була вирішена, коли я вдруге кинув ним, тепер подалі в кут, щоб не заважав. 

— Я сумувала і хвилювалася за тебе, — майже в самісіньке вухо тихо прошепотіла дівчина. 

— Але тепер я тут, все добре.

— Обіцяєш!

— Що?

— Що все буде добре?

— А як інакше? В мене є ти, поцілуй мене!