Глава 49

У Лілі і справді чудово виходить щось організовувати. Запропонована нею та організована виставка вийшла точно неймовірною і багато в чому унікальною. Точно матиме продовження в наступні роки. Якщо справи йтимуть так, то вона навіть ніде не працюючи і нічому не навчаючись заробить купу грошей. Сьогодні ще навіть виставка не закінчилася, а в моїй компанії вже просто таки натовп з нових клієнтів. І я б подумав, що то просто збіг такий, але майже всі вони митці. Зоряні звісно теж накажу премію виписати за грамотний підхід, і непомітну, але працюючу рекламу. А ось як повною мірою віддячити Лілі поки не знав. В голові автоматично зробив помітку, щоб купити троянд для неї, бо ж виявилося дівчина не любить квіти на честь яких носить ім'я. Було соромно прийти до дівчини з квітами які їй не подобаються, і не знати про це, та я мав намір дізнатися все про цю дівчину. І навіть зробив для цього перший крок. Яке ж в неї було миленьке обличчя, коли вона з захопленням роздивлялася краєвиди. Я і сам любив спостерігати за вогнями з Високого Замку, але вчора дивився на цей замилований вираз, на закоханий погляд, і здавалося, що вона забувала дихати. Може й на мене вона так дивиться? Я б хотів цього, бо вона прекрасна! Але чи гідний я цього? 

В голові згадалися давні спогади, про студентські роки, друзів, універ. Шкода, що час так швидко летить, і не можна спинити його ні на мить. Шкода, що інколи в житті ми робимо неправильний вибір, і він ламає нас, і руйнує наше життя.

А потім голову заповнив інший образ, і серце від цього забилося як риба в руках у рибака. Ліля звернулася на сидінні, як кошеня, і проспала всю дорогу. На руках заніс в кімнату, а вона навіть не розплющила очей. Так хотілося бути поруч, проспати біля неї до самого ранку. Але розумів, що дівчина добряче втомилася за минулі дні, та й попереду ще закриття виставки. Просто не можу зараз розбудити її, хоч і так хочеться її солодких губ та теплого дівочого тіла. 

Але сидіти так в роздумах про своє нещасне існування не мав права, та ще й коли купа справ, що на роботі, що особистих. Почав із дзвінка Свєтці. Слухавку вона взяла не відразу.

— Що там в тебе? — Запитала не вітаючись.

— Привіт, я загалом телефоную щодо паперів на розлучення.

— О, я рада, що ти їх підписав, і ми нарешті розлучимося. Привіт новому життю вільної дівчини! —  З награним запалом почала вона, але я не мав наміру слухати це.

— Не так швидко, люба! Ти ж знаєш, що забагато хочеш. Я не віддам тобі частку компанії.

— Мій адвокат з тобою не погодиться! —  Єхидно відмовила, і мабуть, посміхалася на тому кінці дроту.

— Та чхати я хотів на твоїх козлів, ми ж домовилися.

— Це ти так думав, — заперечила. Не подобається затяжний процес, просто підпиши папери.

— Клята сука, —  прокричав кидаючи слухавку на стіл. Коли ж це закінчиться? Чи вона вічно зібралася мене мучити?

І тільки я заспокоївся, і взявся до справ і документів, як у двері постукали.

—  А, то мені не слід шукати нового секретаря, бо старий об'явився? —  З іронією запитав, непроханого гостя, не даючи навіть привітатися. Й так було зрозуміло, що день остаточно спаскуджений. Мирослав як ні в чому не бувало гепнувся в крісло для відвідувачів. А я встав, щоб заварити собі кави, і щоб мати перевагу в розмові з ворогом. А Мирослава я тепер сприймав саме так —  ворог. 

—  Я тобі забув щось пояснити минулого разу? —  різким голосом запитав, коли кавоварка закінчила наливати в чашку чорну рідину.  Бажання сваритися в повному офісі не було.

— А хіба ти не радий старому другові? — В погляді Мирослава читався холодний розрахунок та підступність. І як тільки я раніше не помічав справжньої чорної подоби цієї людини. “А чи є в ньому взагалі душа?” — Мимоволі запитав себе не відриваючи погляду від хижих пустих очей.

— А ти швидко змінився!

— Звісно ти невчасно, трохи заскоро розкусив мій план, але зате більше нема потреба грати твого цуцика на короткому повідку.

—  Сучий ти син, я багато років вважав тебе другом, довіряв тобі, а ти мені ножа…

—  Ти ще легко відкараскався. —  З глузливою посмішкою мовив. А мене від цього аж пересмикнуло. Я підійшов впритул до нього. Поклав так і не надпиту чашку з кавою.

—  Кажи чого хочеш? Бо інакше я б не ризикнув на твому місці, бо і за ґрати можеш сісти, за те що ти мені тут крутив.

—  О-о-о, бачиш,  розмова зайшла в те русло.

Я кипів мов чайник, і здавалося зараз піде пар з вух, і носом засвищу. Я схопив його за оберемок, і добряче струснув ним, та так, що той аж очі вилупив.

А тоді закричав як свиня не різана, —  Відпусти мене, я тобі не собака яка!

—  Ти гірше тварини, паскуда! Кажи чого прийшов і забирайся, поки ще ходити можеш.

—  Ого, то ти з ділового тону на погрози перейшов? —  Але я чув страх в його голосі. Поводиться чисто як щур.

—  Ну…

—  Не смій мене звільняти за статтею!

—  Ти мені ще й умови ставитимеш? Я зроблю так, як вважатиму за потрібне, і як належить по закону. Взагалі збираюся написати на тебе заяву, хай поліція розбирається, кому ти і що. Може, ще які рахунки знайдуть таємні. — І тут він розсміявся якимось божевільним голосом.

—  Ти думаєш я тебе за собою в такому разі не потягну? 

— Ми обоє знаємо, що я чисто веду свої справи, в тебе нічого не вийде.

— Думаєш? А хто сліпо підписував усі папери? Ти погано підняв документацію, якщо до тепер цього не бачиш. Він швидко встав і вийшов, а я так і залишився сидіти заклякнувши.