Глава 47

Прокинутися біля коханої людини було чи не найбільшим щастям. Ми ще трохи поніжилися в обіймах один одного і Ярослав встав, щоб принести мені каву просто у ліжко. Чи не потрапила я в котрийсь з багаточисельних прочитаних мною любовних романів? Все запитувала себе. Але уві сні кава не може так ароматно пахнути.

—  Ти виспалась? —  запитав у мене Ярослав, коли ми вже снідали на кухні.

—  Так, а ти? 

—  Це була найкраща ніч в моєму житті, —  з посмішкою мовив, і я почервоніла від сорому, — Я не зробив тобі боляче?

—  Ні, лише приємно, —  ховаючи очі зізналася. Хоча спочатку я і відчула певний дискомфорт, але дуже скоро все довкола затопило відчуття насолоди. Від спогадів про минулу ніч в животі щось заворушилося, і я намагалась вгамувати це зробивши великий ковток соку.

—  Мені час на роботу! —  Дивлячись просто в мої очі мовив чоловік, —  Проведеш мене?

—  Звісно, аякже. 

І я вийшла з ним до порогу будинку.

—  Ну ж бо я знаю, що ти хочеш цього, поцілуй мене!

Я швидко чмокнула його в губи, геть не звикла до нових обставин в моєму житті.

—  Гарного дня, — побажала наостанок.

—  І тобі гарного, обіцяю, що прийду ввечері. — Він пристрасно поцілував мене і загорнув в ніжні, але міцні обійми.

—  Ну все годі, йди, бо спізнишся.

—  Ти забула, що я шеф на роботі, мені можна, тим більше, що в мене була поважна причина. —  Але все ж зник в гаражі, і за мить виїжджаючи з нього автом посигналив та помахав  рукою.

Ближче до обіду будинок знову почав наповнюватися людьми, і емоції кохання за роботою відійшли на другий план.

Одною з найперших прийшла Зоряна, з собою вона принесла великий букет соняхів. 

—  Дивись, що я купила! Правда ж вони схожі на сонце.

—  Справді, дуже гарні.

—  Їх треба розкласти у вази.

—  Аякже, я займусь цим!

—  Хай цим займеться хтось інший, а ти краще допоможи мені з мольбертами. До речі вчора увечері мені телефонував один дуже поважний художник, як виявилося, наша виставка наробила повно шуму. Він сам на жаль не зможе приїхати, але обіцяв відібрати і відіслати кур'єром кілька своїх робіт.

—  Це дуже добре. —  Не взмозі приховати посмішки мовила я.

—  Аякже, а ще думаю, що це піднімає нашу виставку геть на інший рівень.

—  То що робити?

—  Це ти в мене питаєш? Нам потрібні додаткові мольберти, а ще давай трохи змінимо розташування картин.

І ми взялися до роботи. В процесі виникали різні нюанси, але загалом нічого страшного. Та за роботою час пролетів швидко.

—  Ліль, —  окликнула мене Зоряна, —  біжи переодягайся! Скоро почнуть приїздити перші гості. 

—  Я ще не закінчила!

—  Я сама тут все закінчу, йди вже!

І я послухалася і пішла до кімнати, щоб одягнути заздалегідь підготовлену сукню, та поправити макіяж. Бо тепер я вирішила, що фарбуватимусь тою чи іншою мірою відповідно до події, чи випадку, але щодня. Тепер коли я знала як це робити, мені подобався сам процес, а ще більше результат.

Коли я спускалася донизу, вже один гість прибув. Він стояв з великим букетом лілій і я не відразу зрозуміла, що то Ярослав.

—  Яка ти сьогодні прекрасна. Це тобі!

—  Дякую! Вони дуже розкішні. —  І я вказала поглядом на білі квіти.

—  Ти ж любиш лілії?

—  Якщо чесно, я більше люблю  троянди, але ці квіти теж прекрасні.

—  Пробач, я не знав!

—  Не варто.

—  Пробач —  знову вибачився чоловік, і додав. —  Я взагалі мало знаю про тебе, хоч ми вже й давно живемо під одним дахом.

—  В цьому не було необхідності.

—  Але зараз це вже треба виправляти. 

Нашу розмову перебила Зоряна, що перепрошуючи потягнула мене за руку.

—  Ліль, час починати, там приїхало купа людей. Думаю навіть більше ніж учора. І знайди місце для цих чарівних квітів.

я поклала квіти в найближчу вазу, і попросила  офіціантку винести їх на другий поверх. Бо ці квіти лише для мене. І ми з Зорею пішли зустрічати гостей.