Глава 45

Останні хвилини перед відкриттям виставки я провела у ванній кімнаті перед дзеркалом. Перевіряла як сидить сукня. І звісно поправляла свою нову зачіску. Адам мав рацію, коли казав, що до моєї форми обличчя чудово пасуватиме подовжене каре. І я повністю з ним згідна. Хоча було незвично бачити себе розплетеною і постійно хотілося закласти волосся за вуха, та мені дуже подобалось відображення у дзеркалі. А ще завдяки доглядовим засобам, які він порекомендував, волосся було дуже рівним, гладким та блискучим. По той бік скла на мене дивилась наче оновлена Ліля, ця що вже досягла того про що мріяла. Це була Ліля з майбутнього. Та насправді я лише на початку свого шляху. Він нелегкий, але воно того варте. 

Я вийшла до вітальні і побачила як Ярослав розмовляв з журналістом.

Почути з його уст, що я його дівчина було надто приємно. Хоч це і неправда та я грала цю роль скільки буде потрібно.

— До речі, де вона? — занепокоївся чоловік.

— Я тут, — мовила і стала для світлини.

Я дивилась на камеру і спалах добряча мене засліплював, та це не завадило побачити його погляд. Ярослав ніби не впізнав мене. Не міг повірити, що я можу бути такою. Такою як дівчата до яких він звик. Але що ця зовнішня краса варта без внутрішньої? Сподіваюся, він це розуміє.

— Я б не впоралась без моєї любої Зоряни, — підійшла до подруги.

— Ми чудова команда! — дівчина обійняла мене.

Насправді я б хотіла почути, що скаже мені Ярослав. Чи про мою нову зачіску, чи про нашу останню пригоду. Але тоді зовсім не було на це часу. Доводилось зустрічати відвідувачів з кожним трохи порозмовляти. Адже всім було цікаво і про виставку і про мене. А пізніше до Ярослава хтось подзвонив.

— Кур'єр привіз документи на розлучення, піду заберу, — сказав на вушко і пішов.

А я залишилась з гостями і насолоджувалась виставкою, бо справді, дивлячись на результат своєї роботи я була безперечно задоволена. Ми обговорювали роботи художників, розмірковували про їхні сенси і просто вели світські бесіди. Що могло зіпсувати такий момент?

До вітальні зайшов Мирослав. В білій сорочці, що підкреслювала його засмагу. Він направився прямісінько до мене як тільки помітив що я стою неподалік. 

— Вітаю з відкриттям виставки! — мовив урочисто і потягнувся, щоб поцілувати в щічку.

Мені це не сподобалося, але з ввічливості я відповіла і швидко відсторонилась.

— Ти уже приїхав? Так швидко? — намагалась приховати своє незадоволення вдаваним здивуванням.

— Прилетів, — виправив мене, — першим же рейсом. Дуже хотів встигнути на відкриття твоєї виставки.

— Це дуже мило з твого боку! 

— Мусив підтримати подругу.

Мої очі в цей момент сильно округлились, а брови здійнялись мало не до стелі. Мирчик це помітив, бо видав якусь незрозумілу посмішку. 

— Ну годі, — продовжив грати свою лінію, — ми ж можемо бути друзями? 

Я лише мовчки посміхнулась, не знаючи що відповісти. А хлопець по дружньому обійняв мене за плече однією рукою, в іншій тримав бокал з шампанським. 

— Мені потрібно дещо перевірити, — вигадувала на ходу, щоб швидше здихатись його.

Він наче й не заперечував, але як тільки я розвернулась і зробила два кроки він різко покликав мене. Ніби це було щось важливе.

— Ліля, стій, — сказав голосно.

— Що?

Коли розверталася, то він уже був так близько, що я наткнулась на нього і мало не збила з ніг. Мирослав зміг втриматися, а от вміст його келиха опинився на моїй сукні.

— О, ні, треба запрати, щоб не було плями, — я поспішила до ванної.

— Пробач, я не хотів, — йшов позаду Мирчик.

Як тільки ми обоє опинились у ванні і він зачинив двері я запідозрила щось не те. Навіщо я пішла  у ванну на першому поверсі, я навіть не маю в що переодягнутись. Та й не буду я перед ним роздягатися. Я не могла збагнути нащо він пішов за мною. А тоді зрозуміла, що все це було навмисно.

— Чого ти хочеш? — дивилась на нього в дзеркалі.

— Нічого такого. Я знаю у вас з Яриком контракт. А я пропоную тобі іншу угоду, — підійшов дуже близько.

— Яку угоду? — розвернулась до нього лицем.

Не те щоб я хотіла знати. Просто очікувала, що так наш діалог швидше закінчиться.

— Я хочу, — почав повільно, — тебе…

— А я тебе не хочу, — різко перебила його.

— Ти ще не почула суть угоди. Взамін все що хочеш, будь-які подарунки. А для публіки можеш і далі грати роль Ярослава.

— Залиши мене в спокої. Мені нічого від тебе не треба, — я хотіла вийти з ванної, але він заступив мені шлях.

— Ти не зрозуміла, я багато що можу собі дозволити.

— Та що ти за людина, — я спробувала пройти, але він схопив мене за руки, вище ліктів.

— Ну годі, — промовив так, що я злякалась, — годі вдавати з себе недоторкану.

Він полонив мене у свої обійми і почав цілувати шию. Його дотики були такі противні. Але я чомусь трохи розгубилась. Не знала що робити. Кричати, кликати Ярослава. Куди ж він подівся, коли так потрібен. 

— Пусти мене, — я виривалась, але сил не вистачало.

І тут я почула як відчинилися двері. Я навіть не встигла зорієнтуватися, коли Ярик різко відтягнув мого кривдника і заїхав йому в пику. Той опинився на підлозі і потирав щоку.

— Не чіпай її, виродок! — прокричав Ярослав і став попереду мене. 

— Ти все неправильно зрозумів, — він ще мав сміливість виправдовуватися.

— Забирайся, щоб я тебе не бачив! І тебе звільнено! За статтею! Я знаю про всі твої незаконні справи.

— Це ми ще побачимо, — тихо вимовив чоловік і пішов, тримаючись за обличчя.

Я зловила себе на тому, що мене всю трясло. Ярик повернувся до мене і накрив своїми долонями мої. Я почала все ж заспокоюватися, і мозок знову працювати.

— Ти в порядку? Що він зробив?

— Ще нічого не встиг, — відповіла тремтячим голосом. 

Він погладив мене по підборіддю великим пальцем і зазирнув у вічі, ніби перевіряючи, чи правду я кажу.