Глава 43

До виставки залишилося два дні, а вся робота була майже завершена. Ми з Зорею впоралися навіть краще ніж сподівалися, і очікували, що ця подія стане головною творчою тусовкою міста. А як все добре вдасться, то й щороку можна буде проводити. Звісно цього року вона на добровільних засадах, а там можна буде й прибуток отримати та клієнтуру нову. Принаймні так каже Зоряна. Я насправді мало думала про фінансову сторону цієї виставки, коли хотіла її зробити.

Я хоч і дуже намагалася тримати свої думки чистими і думала переважно про роботу, але все ж час від часу в голову лізла розмова з Ярославом дводенної давності. Я знаю, що обіцяла собі, але хіба можна просто перестати кохати, та ще й тоді, коли Ярослав сам тягнеться до тебе. Взагалі, я останнім часом інколи запитую себе через що, та чому наші відносини так сильно змінилися. І  мені звісно подобається. Але я все чекаю, що ця казка закінчиться, і все перетвориться на реальність, в якій я прожила все своє життя. І все ж, мабуть, добре, що ми не перетиналися після того пристрасного поцілунку. Бо я б крізь землю провалилася, якби мала тепер йому дивитися в очі. Але до тепер відчуваю його руки під одягом, як торкався грудей, і як гаряче дихав. А я мала б, мусіла б спинити його, та не спинила. Він навіть почав роздягати мене, але потім глянув затуманеним поглядом, і просто мовчки зірвався і вийшов. Але чому? І це питання не дає мені спокою. Я ж мала б бути щаслива, що цього не сталося, бо який був би сором, якби він  мене невинності не будучи моїм чоловіком. Але його губи, теплі й наполегливі. Може він просто не хоче мене? Боже яка я дурко, хіба може бути секс без кохання?

—  І думати забудь, за всяке неподобство, —  сварила я сама себе.

Цього ранку в мене не було справ, тому я прокинулася близько дев'ятої ранку і ще не вставала з ліжка. Але лежати так більше просто не було сил. В середині все бурлило й кипіло від емоцій. Я встала, треба ж було вмитися та почистити зуби перш ніж розпочати день.

Дивлячись на своє довге скуйовджене волосся, що робило мене схожою на бабайку, я зависла перед власним відображенням.

—  Так, ця людина потребує зовнішніх змін, —  сказала я до дзеркала, і скривила смішну мордочку.

Я йшла за телефоном, який з вечора забула на кухні, й думала, про те, що внутрішні зміни вже почалися, і я вже насправді не та Ліля, яка приїхала до Львова. Але ще й не така, якою б хотіла бути.

—  Привіт Зорянко, —  привіталася я, коли взяли слухавку.

—  Я щось забула? Думала маємо лише завтра зустрітися.

—  Ні, я дзвоню з особистого питання, ти ж можеш розмовляти?

—  Так, кажи!

—  Слухай, а можеш мені порекомендувати гарного перукаря?

—  Ти маєш на увазі стиліста?

—  Та як хочеш назви, я хочу трохи…

—  О, ти молодець, що вирішила змінитися. Це буде корисно для твоєї аури.

—  Для чого?

—  Потім розкажу. А загалом, є в мене один майстер, я сама до нього ходжу. Зараз подзвоню до нього, та думаю він не відмовить, навіть якщо дуже зайнятий. І це не далеко від тебе. Хоча від тебе все недалеко, ти ж майже в центрі живеш.

—  Дуже дякую!

—  Поки нема за що, він якщо погодиться я час і адресу скину смс.

—  А номер?

—   І номер скину. Гарного дня!

—  І тобі!

Дівчина скинула слухавку, і за п'ять хвилин, і справді прислала повідомлення, де вказувалося, що за годину на мене чекає Адам.