Глава 42

Наступного вечора, коли я легковажно забила на домашку з англійської, справи з якою в мене на диво йшли добре, і гуглила про види графічного дизайну. У двері тихо постукав, і увійшов Ярослав.

—  Привіт, чим займаєшся, — із зацікавленістю запитав. Хоча вся його постава і вигляд говорили про втому.

—  Та ось, гуглю трохи про графічний дизайн.

—  Що Зорянка вже встигла завербувати тебе у свою секту?  —  З посмішкою запитав.

—  Та ні, що ти, просто це дуже цікаво.

—  Я знаю, взагалі моя справа цікава.

—  Чому ж ти такий втомлений? —  з обережністю запитала. —  І не стій у дверях, проходь сідай, це ж твій будинок, а ти там як чужий стоїш. 

—  Та я не хочу заважати,  —  але все ж сів на краєчок ліжка. —  Просто вирішив запитати, як твої справи, як англійська, та що з виставкою, може допомога якась потрібна?

—  Ми й самі чудово впораємося, дякую за Зорю, вона дуже класна. А як в тебе справи? Що на роботі? —  знову запитала, намагаючись дізнатися, чому він виглядає так ніби не спав кілька останніх ночей.

—  Все ок, просто керувати всіма і тримати під контролем не так вже й цікаво. 

—  Може я б могла допомогти?

—  Е, ні, дякую звісно, та вже досить з мене помічників. То Свєтка, а тепер ще й Мирослав.

—  Щось сталося?

—  Не зважай, я все владнаю. Ти краще розкажи що там гуглиш? —  і він вказав на новенький, подарований ним ноут. 

—  А, та таке. Нічого цікавого… —  І врешті розвернула до нього ноут, де світилася стаття про види і напрями графічного дизайну.

—  То в тебе таки нове хобі.

—  Чому ти не розповідав, що це так цікаво?

—  Бо, мабуть, і сам забув, зараз виконую трохи інші обов'язки, і в них мало творчості. —  З сумом мовив чоловік.

—  То чому б тобі інколи не робити щось, просто як хоббі, чи для різностороннього розвитку. 

—  Бракує часу, але ідея хороша, і справді варто б спробувати.

—  Пишуть, що цей напрям дуже швидко змінюється, і якщо цим не займатися, то навики застарівають.

—  Так воно і є мала. —  І він з посмішкою підкліпнув.

—  Слухай, —  з обережністю та острахом почала я, —  я тут знайшла курси графічного дизайну, правда вони онлайн. Я б хотіла… Я можу відмовитися від англійської.

—  Ти хочеш на ці курси, правильно я зрозумів?

—  Так, якщо це можливо.

—  Я ж тобі казав, щоб ти припинила хвилюватися через витрати, це вже точно не твої проблеми. 

І як тут можна перестати хвилюватися, коли все це коштує шалених грошей —  подумала собі. Але Ярослав продовжив, відволікаючи мене,

—  Якщо ти дозволиш я запропоную тобі альтернативу. Я б міг організувати тобі практику в мене в офісі, якщо ти хочеш. Або знайти нормальні курси, бо то, що ти знайшла нічого не варто, і проблема не в грошах, —  з натиском мовив, —  а в знаннях, яких ти не отримаєш. 

—  Я розумію..

—  А ще питання, чи встигатимеш? Бо, як на мене, ти вже перенавантажуєшся, а якщо ще будеш щось пхати у свою голову, то якість засвоєння буде гіршою.

—  А якщо відкинути англійську? —  запитала, розуміючи, що гроші вже були заплачені.

—  Ти звісно можеш робити, як знаєш, але я впевнений, що англійська завжди тобі стане у нагоді, тим більше, якщо ти цікавишся сучасними технологіями без неї взагалі ніяк. Звісно ти можеш, і навіть маєш спробувати себе і у дизайні, мені і самому цікаво, що з цього вийде.

—  Все в мене вийде, —  відповідь вийшла якась занадто різка та збуджена.

—  А я й не казав, що в тебе щось не вийде, я про те, в що це переросте.

—  Ти питав мене куди я хочу вступати, що ж я визначилася я, мабуть, оберу цей фах.

—  Дуже добре, що ти маєш ціль, про те в тебе ще є час, можеш і передумати!

—  Це через те, що навчання на даному факультеті задороге?

—  Знову ти за своє. Скільки ще тобі сказати, щоб ти забула за гроші? Просто ти можеш за цей час змінити інтереси.

—  Але я хочу займатися графічним дизайном, це ж цілий окремий світ. Я що б з ним впоралася, куди мені змінювати інтереси?

—  Це справді цікаво, я думаю, що чим більше ти дізнаватимешся про дизайн, тим сильніше закохуватимешся в професію. До того ж за таку роботу гарно платять.

—  І я так думаю, Зоря так цікаво розповідала…

—  Тоді тобі зараз краще дізнатися які іспити потрібно скласти, чи може тепер здають ЗНО, і готуватися до вступу. Бо навіть з грошима тебе не візьмуть в пристойний вуз без знань, мала.

—  Звісно я вчитимусь, і зроблю все для мрії!

—  Ого, як серйозно, —  і він знову посміхнувся, і обережно  штурхнув мене в плече. Від цього доторку та близькості чоловіка під одягом пробігли мурахи.

—  Чому ти постійно звеш мене малою? І зовсім я не мала! 

—  А тобі не подобається?

—  Просто це так…

—  Бо ти як квітка з якою треба обережно поводитись, щоб не зламати.

—  І зовсім я не така, я дуже навіть сильна і незалежна.

—  А хіба скажімо лілії ці риси не притаманні так само?

Його слова викликали в мені шторм, і змусили ніяковіти, та разом з тим я задумалася. —  Притаманні, але все одно мною не треба опікатися.

—  Звісно, хіба квітами опікаються? Лише поливають, а тобі треба допомогти здійснити мрію.

—  Дякую! —  Це єдине, що я могла вимовити, бо від його промови відняло мову. В кімнаті на якийсь час повисла спокійна вечірня тиша.  Десь в голові промайнула думка про те, що наше спілкування останнім часом дуже змінилося. Я так і не змогла відвести погляду від сірих очей чоловіка, в яких можна було побачити всі осінні зливи та дощі.

—  Це тобі дякую, ти змінила, і продовжуєш змінювати моє життя.

—  Чому, як?

—  Багато як, тобі краще не знати деталей. Просто тим, що ти є, своєю присутністю. —  Голос в Ярослава став надто тихим і надто спокійним, могла б заснути під такий голос. Але він продовжив, —  світ довкола тебе стає кращим.