Глава 37

Ярослав був увесь мокрий, вода стікала по волоссю і по обличчю. Але це не заважало мені побачити його погляд. Такий здивовано-задоволений. Чого це він не очікував? 

— Як ти могла приховувати такі гарні форми? 

Я дивилась на нього зверху вниз і мене дуже сильно охопив сором. Не могла зрозуміти, він говорив це серйозно чи просто приколюється з мене. 

Мені здавалось, що я не в суцільному купальнику, а гола стою там. Чоловік піднявся на руках і сів на краю, спустивши ноги у воду. Таким чином опинився ближче до мене. Холодна вода, яка стікала з нього намочила мої ноги. Я не знаю чому, але це змусило мене здригнутись. Ярослав розвернув корпус в мою сторону і повільно потягнув свою руку до моєї ноги. Він так безсоромно мене розглядав, що я не знала куди дітись. Цікаво б дізнатись, що він думає. Чоловік поволі торкнувся моєї щиколотки спочатку вказівним пальцем, а потім всією долонею. Я не знаю що зі мною сталося в той момент, бо я наче закам'яніла і не могла поворухнутись. Від його дотику в мене пробіглись мурашки і наче струм пройшов по всьому тілу. Погляд Ярослава був опущений вниз, він слідкував за своєю рукою, яка почала ковзати вгору. І тут я не витримала. Якби продовжила стояти, то напевно впала б без свідомості. І на жаль, не придумала нічого кращого, щоб уникнути невідомих відчуттів, ніж стрибнути в басейн. 

Вода здалась такою прохолодною, але лише на мить. Я затримала дихання, закривши носа руками. Серце почало стукати як дурне і охопила паніка. Я намагалась випливти і коли нарешті це вдалось почала жадно хапати повітря. Борсалась ногами не відчуваючи дна. Паніка поглинула мене повністю. А якщо тут глибоко, я ж погано плаваю. Тільки коли відчуваю дно. А зараз не відчуваю. Я махала руками і в цю мить не бачила ні чоловіка, ні кінця краю басейна, наче була одна посеред океану. І тоді ніби світло в кінці тунелю, почула голос Ярослава. 

— Ліля, — чоловік ніби наближався позаду. 

Тобі я відчула як він підхопив мене у воді. Я розвернулась до нього і міцно вчепилась за шию.

— Все добре, — говорив, намагаючись мене заспокоїти.

— Дна нема, — вирвалось хриплим ледь чутним голосом.

— Є дно, — впевнено заявив Ярослав, — ось, ставай на ноги, тут не глибоко.

Тут я зрозуміла, що так близько до нього я ще не була. Наші тіла були міцно притиснуті. І це я сама на нього залізла. Ніколи б не подумала. Я опустила ноги і справді відчула дно. От що робить з людиною паніка. Після цього я відсторонилась від Ярика. Хоча бути в його обіймах мені сподобалось. 

— Все добре, — запитав турботливо.

— Так, — видихнула я. 

А тоді легенько засміялась. Ситуація, справді, виглядала комічно. 

— Це ж треба, — вже була веселою.

— Ти не вмієш плавати? — Уже спокійно запитав чоловік.

— Тільки коли відчуваю дно. — повідомила. 

В дитинстві ми дуже рідко ходили на озеро, тому я не до кінця освоїла цю навичку. Хоча дуже люблю воду. Але страх бере своє, коли не відчуваю опори.

Я поплила на другий кінець басейну до вікон. Вони були так близько. Лише одна людина могла пройти. Сонце якраз вже ховалось між горами і дарувало нам останні промінчики. 

— Гарно, правда?  — підплив Ярослав.

Я далі милувалась заходом, ніби не чуючи його запитання.

— А де люди? — раптом спало на думку.

— Які люди, — щиро здивувався.

— Ти ж казав, що обіцяв людям.

Ярослав кинув хитрий погляд, а тоді винувато промовив:

— Я просто хотів побачити тебе у купальнику.

— Ах ти ж, — плюснула йому трохи води в лице.

Він у відповідь плюснув мені і ми трохи подуркували. Потім ще трохи плавали і коли ми були на різних кінцях басейну я скористалась моментом і  вийшла з води. Це для того, щоб він не смів більше мене розглядати. Я ж не експонат якийсь. Вже в халаті в роздягальні почекала на нього і ми пішли в номер.

— Ну що ж, давай розсунемо ліжка, я вже втомилась і хочу спати, — мовила я вже переодіта в піжаму. 

Ярослав теж був в піжамних штанах і безсоромно світив голим торсом. Так і кортіло розглядати його в знак помсти. Але не хотіла, щоб він зловив мій погляд. 

Чоловік підійшов до ліжка, щось там мацав з краю. А тоді якось дивно глянув.

— Що? — вже не терпілось лягти спати після важкого дня.

— А воно суцільне, не розсувається, — промовив, — доведеться спати разом.

— Ні, — різко видала, — доведеться спати тут мені, а тобі не знаю де, он на кріслі чи на підлозі. 

Я не знаю звідки в мені стільки злості і роздратування взялось. Що аж Ярик дивився ніби злякався. Але я знаю, що він не з лякливих.

— Добре, ти лягай спати, — мовив по доброму, — а я ще сходжу вниз на бар.

— Ну і йди, — сказала і впала на ліжко, розвернувшись в іншу сторону.

Лише чула як Чоловік знову переодягнувся за дверкою шафи і як стукнули двері в номер. 

Чомусь подумала що в нього там зустріч з кимось. Може з дівчиною якоюсь. Але яке мені до цього діло. Нехай зустрічається з ким хоче. 

Не дивно що після такого дня я швидко заснула, а ніч пройшла як одна секунда. Я розплющила очі і бачила як сонце пробирається крізь закриті штори. Захотілось одразу їх відкрити і зустріти новий день. Але встати було дуже важко, подумала, що так сильно втомилась вчора і не мала сили. Але я побачила, що на мені лежить рука. Важка рука Ярослава. І тому я не могла піднятись. Акуратно повернула голову і побачила як він солодко спить і легенько сопе. Що він тут робить? Було дуже тепло, але я відкинула руку і вислизнула. Я була обурена, але все ж не хотіла розбудити Ярослава. Та коли відкрила штори, мабуть, він прокинувся від звуку і від сонячного світла.

— Доброго ранку, Лілічка. Виспалась? — ніжно мовив сонним голосом.

— Що ти робиш у моєму ліжку? — невдоволено запитала.

— Це твоє ліжко? — вдав ніби щиро здивувався.

— Ти розумієш про що я, — схрестила руки на грудях.

— На кріслі було не зручно і я спитав тебе чи можна.