Глава 36

Ми заїхали в гори. Настільки тут було гарно, словами не передати. І якийсь такий спокій відчувався. Хоча спочатку закладало вуха від перепаду висоти, але організм швидко адаптувався і я змогла милуватись красою Карпат. Ярослав був зосереджений чи то на водінні, чи то на своїй доповіді, до якої так готувався. Ми швидко доїхали в готель. Заселились в номер, переодягнулись вже до конференції і спустились вниз в конференц-зал. Там поговорили з кількома учасниками і тоді чоловік посадив мене на моє місце, де я очікувала на його виступ. 

Скажу чесно, я так захопилася, коли Ярослав говорив зі сцени. Хоча я мало тямлю в рекламних комунікаціях, але, здавалося розуміла все, що він хотів донести. Після виступу всіх учасників, де я трохи слухала, а трохи нудьгувала, залежно від доповідача, нас чекав невеличкий фуршет.

— Пане Ярослав, — звернувся старший дядько, коли ми брали закуски біля столу.

— Іван Федорович, радий бачити, — потис руку.

— Приємно бачити вас особисто.

Цього року, доповідь була просто чудова. Набагато краще ніж минулого разу, коли доповідав, — чоловік зам'явся.

— Мирослав, — підказав Ярик.

— Так, він. Якось дуже сухо було, ніби погано підготувався.

— Я радий, що вам сподобалась моя презентація. Дякую. А щодо Мирослава, впевнений у нього були причини. Бо насправді він дуже цінний співробітник для мене.

— Гаразд, зустрінемось завтра на виставці. 

— Так, бувайте, — попрощався Ярослав і взяв келих шампанського.

— Я не хочу, — повідомила, коли він глянув на мене з мовчазним запитанням.

Ми поговорили ще з деякими людьми. Точніше Ярослав говорив, інколи представляв мене, а я лише слухала їхні розмови і намагалась почути щось цікаве для себе. 

— Гаразд, — мовив хлопець коли я доїдала чергову закуску, — думаю на сьогодні з нас вистачить ділових справ. Пропоную прогулятись до водоспаду, а ввечері в басейн.

— Прогулятись залюбки, — погодилась, а тоді додала неохоче, — а в басейн обов'язково?

— Так, я ж пообіцяв людям, що ми прийдемо.

***

Після чудової прогулянки ми прийшли в номер, щоб переодягтися в басейн. Природа тут дуже мені сподобалась. Чисте повітря. Зелені, трохи пожовклі ліси. Звук водоспаду. Все це так радувало душу. Хочеться  залишатися тут ще і ще. 

— Мені взяти купальник з собою? Переодягнусь там, правильно?

— Переодягайся тут, а зверху халат, — зухвало говорив чоловік, копирсаючись у своїх речах. 

Не люблю коли він не в настрої. Тим більше коли мені щось від нього потрібно.

— А я не брала халата, — уточнила невпевнено.

— Ліль, — чоловік посміхнувся і відкрив шафу, — ось, халат.

Я глянула і здивувалась. Висіли два білих халати. 

— А це можна брати?

— Ти така кумедна, ну звісно. Це для нас, входить у вартість номера, так само як і капці та багато іншого.

— Справді? — перепитала, а радше здивувалась такому факту і взяла свій халат.

— А рушники брати з собою?

Чоловік знову глянув з посмішкою і перестав ритись у своїй валізі.

— Рушники там є. Не потрібно брати з номера.

— Ну гаразд, я зрозуміла.

Почувалась якоюсь дурепою, яка не знає елементарних речей. Але ж я ніколи не мешкала у готелях. Хоча здається Ярослава це тільки забавляло. Я пішла у ванну, щоб переодягнутись. 

У білих махрових халатах ми спустились до рецепції. В Ярослава тут були ще якісь справи. Він привітався до дівчини за стійкою. А мені було ніяково стояти там у халаті. 

— Наталю привіт. Це ж твоя зміна була минулого року на конференції?

— Привіт, так, — чесно відповіла працівниця.

— Тоді в мене є до тебе прохання. 

Він вручив їй якийсь листочок, дещо сказав, але я не почула і ми пішли нарешті до басейну.

Ми зайшли в роздягальню. 

— Ось тут душ, тут туалет. Можна сполоснутися і там далі басейн.

— Гаразд, ти іди я зараз прийду. 

Ярослав зняв халат і пішов в душ. Я лише на кілька секунд побачила його тіло в самих лише плавках. Такі широкі плечі. Хоча я зараз побачу його в басейні, що мені дуже хочеться, але це означає, що я мушу показати себе. 

Я наважувалась і навіть думала, щоб втекти в номер, але все ж таки попри страх пішла слідом за чоловіком. Невеликий басейн, панорамні вікна і вид на гори, за які зовсім скоро зайде сонце. Як же ж тут гарно. Нікого не було, лише Ярик плив в мою сторону під водою. Він приплив до борту і винирнув.

— Ліля, — сказав здивовано, — я такого від тебе не очікував, — оглянув мене згори донизу.