Глава 34

Зранку спустившись на кухню, застала Ярослава який похапцем доїдав бутерброд, запивав кавою і вже збирався виходити.

— Уже біжу. Багато справ сьогодні, ще й Мирослава у відпустку відправив. Бувай, гарного дня, — звернувся до мене, одягаючи легеньке пальто. 

— І тобі доброго ранку і вдалого дня, — ще сонна відповіла чоловіку.

І поки я добрела до кавника його вже і духу там не було, лише за вікном віддалявся звук мотора. До такого я вже звикла. Він справді присвячував роботі багато часу і взагалі всього себе. Тим паче зараз коли Мирчик поїхав у відпустку. З одного боку добре, бо не буду деякий час перетинатися з ним.

Увесь ранок пила каву і сиділа за конспектами, в яких чорт ногу зламати може. Але я мушу вчитися, надолужувати те, що мала зробити ще в школі і після школи. І це стосується не лише англійської. Я не хотіла упустити жодного вільного моменту, і тому дивилась лекції по етикету, мистецтву, стилю і таке інше. А ще вивчала інформацію про компанію Ярослава і навіть переглянула вакансії. Але працювати в його компанії я точно не зможу, та ще й відповідної освіти не маю. А от деінде можна пошукати роботу. Нічого сидіти на шиї Ярослава. Як соромно кожного разу про щось просити. От про ноутбук, наприклад, вже вдруге сказала. І скільки ще мені принижуватись, поки він нарешті десь дістане мені такий потрібний гаджет. 

Мимоволі глянула на годинник. Вже майже обід, можна щось перекусити. Вирішила підігріти приготовлену кухаркою їжу. Та до холодильника так і не дійшла, бо хтось подзвонив у дзвінок.

Я відкрила і була неприємно здивована.

— Привіт, Мирославе, — мовила неохоче. Що ж він тут робить? Ніби у відпустку збирався.

— Привіт, крихітко, — впевнено зайшов, хоча я ніби і не запрошувала.

Пішов прямо на кухню до столика і поклав туди якусь сумку. Спочатку не зрозуміла що це таке.

— Це ноутбук, — побачивши моє спантеличення відповів хлопець, — Ярослав попросив завести тобі, перш ніж поїду відпочивати. 

— А, дякую, — сказала я і продовжила триматись осторонь.

— Ти наче дуже просила, — мовив Мирчик і встав з-за столу. Почав повільно крокувати в мою сторону.

— Так, мені треба для навчання, — відповіла, намагаючись не видати свою неприязнь.

— А ти не хочеш зі мною на море поїхати? 

Я просто помахала головою "ні". Він опинився за пів кроку до мене.

— Ти добре подумай. Сонце, море, пляж, вечірки, — підійшов ще ближче.

Здається я могла чути його серцебиття. Його парфуми викликали відразу. 

— І ми з тобою, могли б гарно провести час, — взяв мене за талію.

Це тривало лише секунду, але для мене це було надто довго. 

— Ну що ви робите?! — сказала різко, швидко вислизнула від нього і опинилась по той бік столу.

— Ти чого втікаєш від мене, — чоловік глянув на сповіщення на телефоні, яке щойно отримав і ніби з іронією видихнув, — я запізнююсь на літак. Ми ще поговоримо.

Тоді він швидко забрався, а я одразу закрила за ним двері на всі замки. 

Майже до вечора просиділа в ноутбуці, з перервою на перекуси, каву і перегляд соцмереж. В яких зареєструвалася не так давно, і здебільше для того, щоб відповідати статусу дівчини Ярослава. Чекала Ярослава, щоб подякувати йому за ноутбук і ще хотіла поговорити з ним про роботу. Я не поспішала розігрівати вечерю, бо знала що він як завжди може затриматись. Так і сталось. Він прийшов близько дев'ятої. Я відкрила йому двері, бо забарикадувалася після Мирчика.

На порозі стояв трохи виснажений Ярослав і мовив:

— Збирай свої речі!