Глава 33

На вулиці почало сутеніти, коли урок англійської закінчився. Добре, що я передбачливо ще минулий раз вивчила всі потрібні мені  маршрути, і за п'ятнадцять хвилин була вже вдома. Як виявилося наука то річ не проста, і ніби в доказ тому в мене добряче розболілася голова. Але вчитися мені сподобалося, і я була хай і не найкращою, зате старанною ученицею. 

Зайшовши в будинок, я зрозуміла, що Ярослава все ще немає вдома. Тому знявши осінню курточку,  яку привезла з собою з дому, і планувала змінити на нове пальто найближчим часом, я роззулася я помила руки.  Замість повноцінної вечері вирішила, що краще вип'ю свіжого апельсинового фрешу. Хоча в будинку і погосподарювала прибиральниця та кухарка, я не мала наміру вечеряти. Та і давно вже наполягала Ярославові, що сама можу виконувати хатню роботу, але як видно з усього, що він вирішив інакше. Що ж, йому видніше.

І тільки я піднесла склянку з жовтим пахучим вмістом до губ, як у двері задзвонили. Виявилося, Ярослав вже замовив шафу, і її навіть доставили, але в розібраному вигляді. Вантажник заніс запаковані в плівку та картон деталі, я підписалася за доставлене замовлення, і подзвонила повідомити Ярославові, щойно машина виїхала з двору.

—  Що за божевільний день, —  з роздратуванням в голосі мовив Ярослав, коли почув, що полиці привезли не складеними, і не прислали майстра, щоб той їх склав. Та зараз вже майже дев'ята дзвонити марно. Давай так, я вже їду додому, а там розберемося.

—  Може я занесу деталі, вони не важкі ніби, на гору.

—  Нічого не чіпай, я приїду сам розберуся.

—  Добре, я чекаю, дякую!!!

І справді за пів години, коли я все ще намагалася вивчити граматику, у двір заїхало  авто Ярослава.

—  Привіт мала, що там в тебе?

Від цього нового слова у словнику чоловіка, що так легко злетіло з його губ, що він навіть не надав цьому значення, я почала почуватися якось неправильно.

—  Добрий вечір, та все добре, просто не знаю, що з цим робити, і чи правильно я вчинила, що підписала папір, про доставку.

—  Все добре, нема проблеми. Сам складу, зрештою це лише книжкова поличка.

—  А я можу допомогти?

—   На вулиці на вечір добряче похолодало, я б не відмовився від чогось гарячого. Чаю зробиш?

—  Звісно, може й від бутерброда не відмовишся?

—  Давай пізніше повечеряю, зараз лише чай.

І я пішла на кухню, а Ярослав, у ті самі двері з яких щойно вийшов, які ведуть в гараж. Мабуть, за  інструментами —  подумала я.

Я мовчки спостерігала, як Ярослав маленькими ковтками п'є чай та уважно розглядає інструкцію до полички. Вона йшла окремо, тому я вже бачила, але ці схеми не давали мені уявлення як з деталей можна скласти щось цілісне, і я навіть не зрозуміла, як воно має виглядати навіть приблизно.

—  Ага, все ясно. І він відклав чашку на підвіконня. Що ж давай братися до роботи.

—  А я можу допомогти? —  запитала я, бо зайнятися чимось іншим зараз все одно б не вийшло.

—  Та хіба може треба буде щось притримати. А ще ти можеш розпаковувати обгортки. Тільки обережно, щоб не побила деталі. 

 І я взялася до роботи, а вже за кілька хвилин вся кімната була в розкладених деталях, картоні, що ми навмисно скидали в кутку біля дверей, та шурупчиках. А Ярослав, деталь за деталлю продовжував скручувати, і вже виходило щось схоже на поличку.

—  А вона більша ніж я думала, коли її привезли.

—  Та не дуже, якраз вміститься між вікном та шафою для одягу, але думаю тобі вистачить на книги та інше приладдя.

—  Слухай, знаю, що вже просила, але чи можеш мені позичити свій ноут, мені потрібно для навчання.

— Я забув, закрутився з цією роботою, але завтра вирішимо це питання. А свій все одно не дам,  і не дивися так на мене, там нічого такого немає, але як я вже казав минулий раз, він потрібен мені по роботі. Відповів Ярослав паралельно  притримуючи дві полички. —  Можеш допомогти? Треба цю потримати, я зараз прикручу, вона ніби не важка. І миттю підірвалася з ліжка де сиділа до того, щоб підхопити одну з деталей.

—  Добре, дякую! І він притримуючи обидві деталі, почав вкручувати великий саморіз, щоб скріпити їх, в цей момент ми були дуже близько один до одного, і я відчувала тепло його розжареного від роботи тіла. І його рука, яка торкалася моєї. Та і сам чоловік в цей момент був таким сексуальним у своїй зосередженості над роботою, у своїй неохайності, бо  на сорочці для зручності підкотив рукави.

—  А ти як? Як справи? Ти була сьогодні на англійській?

—  Та все добре загалом, і так, ходила, це, мабуть, дорога лінгвістична школа, але дуже дякую за неї.

—  Я тобі вже казав, щоб ти за гроші не хвилювалася, в нас з тобою тандем де рука руку миє. —   І він змовницьки підкліпнув мені і посміхнувся.

—  Дивись, а ми молодці, вже майже закінчили, і я поглянула на каркас полиці з багатьма відділами. 

—  Ти молодець, а я так, поруч посиділа. До речі звідки такі уміння?

—  Не принижуй мою гідність, я ж чоловік, а це найпростіші навички роботи з інструментами, до того ж схема є. Нічого складного. Мене батько багато чому навчив. А колір тобі подобається?

—  Так. я у захваті, —  і я обережно провела по світлій гладенькій поверхні. —  Дуже дякую!

—  Я вибирав на сайті, і старався обрати такий колір, щоб підходив до інтер'єру кімнати, думаю дивиться непогано.

—  Навіть дуже мило!

—  Та нам треба ще прибити ДСП ззаду.

—  А що це таке?

—  Та ось, і він вказав на тоненьку фанеру.

—  Ааа, ясно.

—  Давай закінчимо з цим! Бо мені завтра зранку на роботу. Мушу працювати за двох, бо Мирославу довелося дати оплачувану відпустку.

При згадці про цього неприємного типа, я аж скривилася, і хоч Ярослав цього не помітив, бо обережно прибивав цвяхи дошку, яку я притримувала.

—  Знаєш, на твоєму місці, я б так не довіряла Мирославові.

—  А що з ним не так? —  І не чекаючи відповідь, яку я хотіла дати, він продовжив. —  Мирчик мій друг дитинства, кому довіряти як не йому?