Глава 32

З самого ранку я мав купу справ. А ще мусів поговорити з Мирославом, бо ж не гарно вийде, якщо він дізнається не від мене, про те, що я змінив плани. Точніше, це вимушені зміни, але все одно, мушу поговорити.

Від подій, що відбувалися довкола мене останнім часом, і від необхідності їх вирішувати  просто нудило, але все одно ніхто не зробить це замість мене. Великі справи вимагають великої відповідальності, і я давно і дуже добре засвоїв цей урок.

З важким серцем подзвонив Мирославу і викликав його до себе в кабінет.

Звісно він не був у захваті від моєї нової ідеї, і сердився, що я обрав не його, не дивлячись на дану обіцянку. Але я сподівався, що він осмислить сказане мною, і зрозуміє все правильно. Проте все ж він решту дня ходив як у воду опущений. А мене решту дня робота теж не дуже брала. Я все думав про Свєту. Обіцяла ж. І як я міг повірити. От наївний телепень. Колись дуже давно хтось сказав мені “люди не міняються, вони можуть підлаштовуватися під інших, і під умови, але їх сутність незмінна” і цей хтось виявився правим. Ну нічого, ще один життєвий урок мені. Не вірити жінкам, а тим паче якщо це твоя колишня. Через цю ситуація всі плани шкереберть. 

Але надвечір, я все ж перетнувся з Мирославом знову, і він навіть не сердився, принаймні не вдавав цього. Та все одно я не став почуватися менш винним. І в якості компенсації запропонував йому взяти відпустку.

—  Та яка там відпустка, в нас купа роботи, а як я поїду то все ляже на твої плечі. 

—  Не парся, щодо цього, я просто більше працюватиму. Та хіба мені звикати? Чи ти забув який хаос був на початку, та як я працював мало не цілодобово?

—  Так, ця компанія і справді багато пройшла, і ти разом з нею.

—  Так ти давай не применшуй свою вартість у ній. Ти теж доклав руку, до її становлення. І ти це знаєш не гірше від мене.

—  Ага, але я так і не отримав те, що мені обіцялося. Заміть, тобою.

—  Та хіба я відмовляюся від своїх слів. Просто мені терміново треба здихатися тієї відьми Свєтки, а як буде можливість, я знайду для тебе містечко.

—  Лан, я вірю тобі, бо ж ми друзі? Чи не так! —  І він якось не добре глянув мені в очі.

—  Що за дивні питання, звісно ми друзі. —  То шо ти йдеш у відпустку?- перепитав я, щоб перевести розмову.

—  Так, лиш мені б…

—  Та не питання, компанія все оплатить.Навіть не так,  відпустка моїм коштом, так зійде?

— Ого! Дякую, —  і ми потиснули руки. 

— Щоб два тижні і духу твого тут не було! —  Спробував я пожартувати. 

—  А ти, що хочеш шось провернути без мене? —  без тіні жарту запитав Мирослав. 

—  Та ти що? Ти ж в курсі всіх справ, чи не краще за мене. Я ніколи не робитиму щось за твоєю спиною.

—  Ок, лан, тоді я до дому.

—  Гарно відпочити!!!