Глава 30

На віп таксі ми приїхали в парк. Такий величезний, листя на деревах уже добряче пожовкли. А в самім серці парку і був заклад, де мала відбутись благодійна вечеря і аукціон. Гарне місце для ресторану, подумалось мені. Так затишно тут і прогулятись можна наче серед лісу. А найголовніше довкола дуже тихо, геть не чутно міської метушні, мимоволі хочеться уповільнитися.

Не було ні автомобілів, ні гостей. Мабуть, ми прийшли перші. Лише персонал бігав, готувались до прийому.

Ми зайшли в просторий хол з розкішним інтер'єром: кришталеві люстри, мармурова підлога. Дівчина на стійці привіталась і запросила проходити, взяла верхній одяг і понесла в гардеробну.

— Я вже казав тобі, що ти дуже гарна? — мовив Ярослав, коли я розглядала все навколо.

— Так, дякую, — відповіла, перевівши на нього погляд.

— Думаю усіх затьмариш сьогодні.

— А я думаю це не головне. Головне зібрати кошти для лікування дітей, — сказала впевнено.

— Про це не хвилюйся, сьогодні буде зібрано дуже багато.

— Це так чудово, що можна допомогти тим хто цього потребує, — промовила задумливо, наче і не до Ярослава.

Ми все ще стояли на місці. І я хотіла спитати, що далі. Але він наче зрозумів і сам почав говорити.

— Що ж, ходімо займемо найкращі місця.

Взяв мене за руку і я послідувала за ним. Перед входом в зал затрималась, глянувши в велике дзеркало, що було в стіні біля дверей. 

— Кажу ж гарна, — став позаду Ярослав, — а сукня як личить.

Було приємно слухати, ніби мед у вуха. Надіюсь це щиро, а не лише щоб я краще зіграла свою роль. 

Все ж хотіла подякувати і розвернулась до чоловіка. Ми опинилось дуже близько, але відступати було нікуди, позаду стіна.

— У тебе, — мовив Ярослав, глянувши увічі, а тоді перевів погляд вище на зачіску, — осінній лист.

Чоловік потягнув долоню до мого волосся і дістав звідти маленький, рівненький, пожовклий листочок.

Я не знаю навіщо, та взяла його собі, наче це подарунок на згадку.

— Ну красуня ж, ану покрутись, — долонею завів у танок. 

Я розкрутилась, шовкова тканина сукні виблискувала і літала наче невагома. Зупинилась, притулившись спиною до хлопця. Коси вмить розплелись і впали локонами вниз. У дзеркалі побачила як Ярослав заховав до кишені шпильку, яку разом з листком непомітно дістав із волосся. А на обличчі в нього як завжди його хитра посмішка. От же ж негідник. Щоправда, боялася навіть зізнатися самій собі, але мені сподобалось як я виглядаю з розпущеним волоссям, особливо поруч з Ярославом. Та що за думки? Я хотіла, насварити Ярослава за те, що він зробив, і вимагати шпильку назад, але почула як цокотять каблуки. І вмить біля нас вже опинилась Світлана з якимось супутником, досить старшим чоловіком. Не розчула хто він і одразу забула ім'я через розгубленість, але надіюсь не знадобиться. І ми та інші гості, які вже стали прибувати пішли в зал. На аукціоні розкупили все за чималі кошти. Лотами були предмети мистецтва, в основному картини. Тоді усіх запросили в банкетний зал до вечері. 

Якось так вийшло що наші місця були майже навпроти Свєти. А мені вже остогидло бачити її…лице. Хоча як на диво вона ще нормально себе поводить. Праворуч звісно сидів Ярослав, а ліворуч його права рука — Мирослав. Ми почали трапезу під невимушені розмови. Я здебільшого мовчала, хоча інколи намагалась десь вставити кілька слів чи відповісти на запитання. Ніби навіть доречно. Все було добре, поки Мирчик не показав Ярику щось на планшеті. Я не встигла побачити що там, але побачила як в одну мить змінився Ярослав.