Глава 29

День для Ярослава почався з обіду, і почався важко. Голова гуділа, бриніла і вила. А в очах скакали цятки. Я залишила йому склянку з аспірином, але це не дало миттєвого ефекту. Та все ж після дуже пізнього сніданку він почав приводити себе до ладу та збиратися на вечерю. До якої залишалося ще три години.

  —  А ти не можеш її нікуди відправити? —  Запитала я, коли Ярослав у вітальні перед дзеркалом над каміном зав'язував галстук.

—  Ти про кого?

—  Про твою колишню!

—  Та ми вчора ніби згодилися на мирову, та й вона обіцяла поводити себе розумно. І ти ж знаєш, що ми не НАСА, а звичайна рекламна агенція.

А потім він відірвався від дзеркала, і перевів погляд на мене.

—  А ти дуже гарна сьогодні, і жовтий тобі дуже личить. Лиш може розпустиш волосся? Воно в тебе й так прекрасне. 

Я знову відчула як червонію.

—  Не гоже дівчині ходити з розпущеним волоссям. 

—  Чого б це?

—  Бо це свідчить про її вдачу.

—  Ага, знову сільські забобони твої, ну як знаєш. Ти все одно неймовірна.

—  Дякую!

—  Хм, а знаєш ідея хороша.

—  Що? Ні, і не дивись на мене так, я не буду швендяти з розпущеними косами.

—  Та я про Світлану.

—  Що, так допекла, що все ж оплатиш їй космічну подорож, в один бік. Сподіваюся, вона потоваришує з марсіанами.

—  Ти дивись, а в тебе язичок прорізався. Вчишся просто на очах людей опускати словесно. Та я про філіал, який готуємо до відкриття в Києві за півроку.

—  Ого, а я і не знала. 

—  Та якось не було нагоди розповісти, ми мало спілкуємося про роботу.

—  Так, бо я в будинку та на курсах весь час пліснявію.

—  Не пліснявієш, а займаєшся саморозвитком.

—  До речі про саморозвиток, чи могла б я в тебе інколи позичати ноутбук. Ну я б хотіла інколи щось погуглити, а телефон лагає, він старенький.

—  Я візьму це до уваги.

—  То це так чи ні.

—  Завтра побачиш!

—  І ще одне хотіла попросити, в моїй кімнаті бракує місця для книг, можеш щось придумати. Бо шкода складати на підлогу. А в мене нема ні столу, ні шафи.

—  Ок, звісно, сам мав би здогадатися, не проблема, замовимо.

—  Я Сама можу скласти, там нічого складного. Ти не мусиш замовляти щось громіздке. Можеш навіть просто кілька полиць прибити на стіну. 

—  Я таким не займаюся. І ти не будеш нічого складати, для того є люди, які вміють це робити. Не забирай чужий хліб. І Взагалі, якщо ти закінчила, то давай виходити!

—  Я готова! 

В авто ми знову завели розмову про Світлану, але Ярослав сказав, що все ж вже обіцяв місце виконавчого директора в київському філіалі Мирославові, бо той багато років працює на нього. І давно є його права рука, і навіть інколи бере на себе обов'язки Ярослава. Бо вони друзі і він довіряє йому як собі, а ще давно працюють разом. Не стане ж він підводити товариша, щоб позбутися колишньої. Я лише слухала і махала головою. Хоча була б щаслива не бачити більше тієї пики зі стервозними очима.