Глава 27

І що ж я скажу їй? Їхав до неї додому, бо слухавку не брала, і ненавидів себе за те, що останнім часом в усьому знаходжу крайню, і це Ліля. А вона просто хороша дівчина, що погодилася мені допомогти, і нехай не безкорисно. Та свою можливість вона має використати дуже мудро. 

Я подзвонив, у дзвінок, і за мить мені відчинила майже гола моя колишня дружина. 

—  А, це ти, проходь, — і вона змовницьки посміхнулася.

  Я мовчки зайшов, все ще роздивляючись Світлану, що стояла у дверях. Така само гарна як тоді, коли побачив її вперше, але тепер мені “таке добро” задарма не треба.

—  Я, —  з запізненням відповів. А ти ще когось чекала? Я не вчасно? То дай мені розлучення, і води кого хочеш.

—  А ти що, за свою хвойду прийшов просити вибачення? —  Грубо відповіла вона, навмисно динамлячи мої фрази.

—  Знаєш, здається мені, це ти маєш просити вибачення. —  досить голосно вийшло, зате переконливо.

—  Та ти що, це, мабуть, жарт такий? Та коли б це я перепрошувала перед такими?

—  А Ліля права, ти лише те й знаєш, що все довкола руйнувати, всіх принижувати, самостверджуватися чужим коштом. Ну, от що ти за людина така? —  Я не помітив, як підійшов занадто близько, і навіть тикав своїм вказівним пальцем в її груди, але зрозумівши, що роблю звісно ж припинив. І навіть трохи заспокоївся, сором добре гальмує злість.

—  А ти що, прийшов мені очі вицапати за свою нову дівчину? —  Запитала вона із зневагою в голосі.

—  Просто припини робити все те, що ти робиш щодня! Я й так не погоджуся на твої умови, змирися з цим.

—  Я ніколи не житиму так, як тоді. Навіть згадувати гидко. А ти пам'ятаєш? Але ж ми тоді були щасливі. А тепер в нас є все, але нас “тих” вже не має.

—  І не буде! Змирися! Вже ніколи не буде як колись. 

—  Знаєш Ярику, я і сама так втомилася від усього. Я хочу просто працювати і жити далі. 

—  Дивно це чути від тебе, але чомусь я вірю. Може тому, що ще пам'ятаю тебе іншою. Знаєш, ти була навіть чимось схожа на Лілю.

—  Ну не перегинай палицю. Чого стояти на порозі, думаю ми маємо багато чого обговорити, ти проходь.

І я пішов слідом за жінкою, яка перетворила моє життя спочатку на казку, а потім на фільм жахів. Я знав, що нам обом потрібна ця розмова. Якщо зійдуться зірки, то може я зрештою розлучуся, і не залишуся при цьому без трусів.

—  Світлано, я благаю тебе, в ім'я пам'яті про те, що в нас було, давай раз і назавжди розберемося з усім цим лайном. Скажи чого ти хочеш, лише нехай це будуть логічні бажання. 

На що дівчина хмикнула та запустила руку у своє розкішне волосся. 

—  Але я отримаю те, що мені належить, і залишуся працювати в компанії!?

—  З компанії я тебе ніколи й не гнав, але навіть не мрій про моє крісло. Ти ж знаєш, що це лише через мій труп. А все інше залежить від того, про що ти хочеш попросити.

—  Просто хочу почувати себе комфортно, залишаючись в таких самих умовах.

—  Я обіцяю, що не залишу тебе з голою дупою, я навіть не хотів цього ніколи.

—  Ок, тоді ідея мені вже трохи подобається, давно час закінчувати ці дитячі ігри. Я подумаю, і юрист тобі перекаже мою волю. 

—  Це буде правильним рішенням!

—  А може вина? Чи ти хочеш чогось ще, —  і така гаряча та п'янка, вона почала звиватися як змія. Сказати, що моє чоловіче нутро мовчало в цей момент, означає відверто та нагло збрехати. Бо я все ще пам'ятав яка вона дика, і як нам було добре в ліжку. Але, на жаль, секс не врятував наш шлюб, бо як то кажуть не ним єдиним. В сім'ї мають бути якісь стовпи на яких все триматиметься. Нашими були гроші, і на них нічого не збудувалося. Наш інститут сім'ї зруйнували гроші, лише подумати. Чомусь згадав Лілю, таку боязку та полохливу. Вона від самого слова секс червоніє мов рак на печі.

—  Не треба, ти ж знаєш, що це на мене більше не діє.

—  А твоє тіло зовсім не проти —  відповіла вона, погладжуючи мене подушечками тоненьких пальчиків, що були колись такими рідними.

—  Годі, я сказав! Між нами давно все скінчено, і тобі давно час з цим змиритися.

—  Може хоч друзями залишимося, ми ж працюємо разом?

—  Світланко, ти ж сама знаєш, що після всього лайна, яке ми виливали відрами один на одного, це неможливо. Такі відносини звуться підлабузництвом, а я цього не терплю. Ми просто працюємо разом, в одній велетенській компанії. А загалом краще б ти пішла. Зрештою почни жити далі. 

Все ж вона вкрала один мій поцілунок, та і я не дуже пручався.

—  Я почну, коли буду готова. Але і тебе я більше не триматиму. Навіть визнаю, що була не права, стосовно Лілі, і поводила себе нечемно, але перед нею ніколи не вибачуся.

—  І все ж ви схожі, просто ти стала такою… Нестерпною.

—  Що ж, тішитимусь, що ти знайшов собі дівчину, що схожа на мене.

—  Е, ні, вона геть інша! 

Я встав і вийшов у коридор.

—  Зачини за мною двері, в усіх сенсах цього слова. Давно було варто це зробити. 

Свєта хотіла наостанок схопити мене за руку, але я ухилився, і просто вийшов.

Але йти додому геть не хотілося, а хотілося напитися, і я так і вчинив.