Глава 26

—  Боже, та заспокойтеся, нічого ж не сталося. І це б ви мали вибачитися, за те що наступили мені на ногу. Ви ж навмисно це зробили, чи не так, Світлано? З боку мене за руку тиркав Ярослав. Всім видом показуючи, що я маю вибачитися.

—  Ти ще рот до мене відкриваєш?

—  Загалом я чекаю, щоб ви перепросили?

—  Ліль, просто ходімо!

—  Е ні, стійте, —  схопила мене за руку Свєта, —  це я маю вибачитися? Ти серйозно думаєш, що я буду просити вибачення, перед такою як ти?

—  А що зі мною не так, чому це ви не перепросите, коли винні?

—  Слухай ти, —  і вона сильніше стиснула мою руку, я спробувала вирватися, але марно. І Ярослав явно не мав бажання приймати в цьому участь. Від цього я не на жарт почала злитися. Бо що, в дідька, відбувається?

—  Відпустіть мене, — чемно попросила я.

—  А то що? —  Глянула з викликом на мене жінка. Мені здалося, або їй приносить задоволення принижувати інших, — що ти мені зробиш, дурна ти кобила?

—  Та як ти смієш? Хто ти така, щоб так говорити зі мною. Я від люті і бажання допекти теж перейшла на “ти”. І я вільною рукою штовхнула Світлану, не сильно, але цього було достатньо, щоб та відпустила мою руку та відступила на кілька кроків. Відразу я навіть подумала, що дівчина впаде, але все обійшлося.

—  Я тобі влаштую, клята ти стерво.

Але відповісти мені не дали змоги, бо схопивши мене за руку, Ярослав буквально силою тягнув мене до авто.

—  Що ти влаштувала?  —  З докором в голосі запитував Ярослав?

—  Я? Це я влаштувала?

—  Все, не маю бажання обговорювати це по дорозі. В авто поговоримо, а ще краще взагалі вдома.

—  Я не буду з тобою нічого обговорювати. Взагалі не говоритиму до тебе, якщо ти сліпий і нічого не бачив.

—  А що я не бачив, як ти штовхнула мою колишню?

Він відпустив мою руку, щоб зручніше було жестикулювати. І я скористалася цим, щоб перейти на інший бік вулиці. Я просто не хотіла з ним говорити. В середині вирувала лють, через Світлану, яка поводила себе, м'яко кажучи, не гарно. А тепер ще й Ярослав, що накинувся на мене, ніби це я одна в усьому винна. 

—  Сідай, в авто, —  крикнув він з того боку дороги, але я не слухала. В середні вирувала лють. Краще пройдуся трохи, тим більше будинок Ярослава не так вже й далеко. І замість того, щоб йти до авто, я звернула в перший ближчий провулок.

 Але вже за хвилину підбіг Ярослав. 

—  Та що ти за божевільна, чи ти думаєш, що я хлопчик, щоб бігати за тобою. Сказав же сідай в авто!

—  По перше, якщо я підписала з тобою якісь там контракти, то це ж не означає, що я потрапила в рабство,  —  розгублено, але все ще лютуючи заперечила я.  —  А по друге, я тебе не просила за мною бігти.

—  Сідай кажу! 

—  Та що ти завів пластинку, сідай та сідай.

—  Бо тобі варто навчитися манер поведінки в суспільстві.

—  Ти певний, що  ти мені адресуєш ці слова, а не Світлані, що наступила мені на ногу, та свідомо провокувала мене. 

—  А ти ж мала вибір вестися чи ні. Але ж вона стиснула мою руку. Мені було боляче. І ти ж чув, що вона говорила в мою адресу. І взагалі в мене до тебе теж є питання.

 І він глянув на мене з нерозумінням.

—  Чому ти не встряг в наш конфлікт? Чому не заспокоїв ту божевільну?  — Він перейшов на інший бік дороги, і я все ж послідувала за ним.

—  А по-моєму, ви обоє божевільні. Ти правда думаєш, що мені для повного щастя бракує жіночих чванів.

—  Що? 

—  Я про сварки!

—  Ага. А для чого використовувати слова, які інші люди не розуміють? Ти завжди так показуєш свою зарозумілість.

—  Яка ж ти не стерпна, —  і він відчинив мені дверцята.

—  Я і сама б могла, — заперечила я все ще киплячи з середини.

—  Це не залежить від наших відносин. Я просто завжди це роблю для жінок.

—  То в тебе багато було жінок? —  з викликом запитала я, коли Ярослав завів авто, і легко виїхав з свого паркомісця.

—  А про що ми взагалі говоримо, не думаю, що за контрактом я маю тобі звітувати, про те скільки в мене було жінок. І з котрими з них я спав.

  Я раділа, що Ярослав зосереджений на дорозі, бо розмова зайшла в якесь зовсім не те русло, і я почервоніла.

—  А що з твоїми хлопцями, —  запитав Ярослав, і хоч питання було досить нейтральним. Моя відповідь  виявилася для нього смішною.

—  Що? В тебе справді ніколи не було відносин? Ти ж хоч того? Ну не цнотлива? В тебе ж був чоловік?  —  І він, як на зло, подивився на мене, просто в самісінькі очі. 

—  Ясно, можеш не відповідати, тепер зрозуміло, чому щоразу при розмові про інтим ти так густо червонієш. Пробач не хотів тебе знітити.

—  Чому ж, просто я думаю секс в житті не головне. —  Святі равлики, яка мара мене тягнула за язик.

—  Хм, і що ж на твою думку головне в житті?

—  Внутрішні цінності! 

—  Давай детальніше!

—  Чого ти причепився, дивись вже приїхали! І ми справді вже заїхали у двір, 

—  А хіба це заважає нам продовжити розмову? 

Але я вперто мовчала, навіть коли зайшли в будинок.

—  То я все ще чекаю відповідь!

—  Не збираюся я нічого відповідати, і взагалі я все ще серджуся.

—  Чого б це? Ти ж сама поводила себе як дика кішка.

—  А ти навіть не заступився, я ж ніби твоя дівчина нехай і штучна.

Він розсміявся, і я зрозуміла недолугість своїх слів.

—  Я не те мала на увазі, —  почала я виправдовуватися.

—  Так звісно, бо ж ти не резинова лялька. Хоча звідки мені знати, як вони виглядають, я не мав нагоди користуватися таким. Я ж не настільки потворний чи старий. Він просто потішався від розмови про ці речі, зате мені було слухати таке геть не комфортно. 

—  Я, мабуть, піду, в мене є чим зайнятися. Хочу трохи почитати.

—  Що кортить швидше взятися за свої романи про кохання?

—  Не бачу в цьому нічого недотепного ні смішного, і припини з мене сміятися, мені ніяково.