Глава 23

А я наївна дурепа, побачила його і знову пропала. В цих очах, посмішці… 

Ну чому так хотілося вірити, що по справжньому потрібна йому? Що Ярослав приїхав за мною. Бо ж з'явився тут слідом за мною, сказав що через паспорт. Я по очах бачила, що хоче поговорити. Бачив мене хворою, купив ліки і вітаміни на які в мене б точно не вистачило грошей. Навіть приготував їсти. Чому був таким милим зі мною?

І чому я така наївна, що завжди вірю на слово. Як взагалі після всього, що  сказав в минулому могла повірити, що він змінився? Але ж серце хотіло вірити, що його принесло до мене кохання і бажання вибачитися, а не власні корисливі цілі.

Розмова хоч сталася не відразу, власне через мій стан, і через хресну яка завітала в гості, і зустріч з якою відверто кажучи зігріла моє серце, та все ж сталася.

Та краще б цієї її і взагалі ніколи не було, бо його слова вкотре ранили серце, і я переконалася, що з цим чоловіком і мови не може бути ні про які почуття і тим паче стосунки. Бо все, що йому від мене потрібно, гарна лялька, яка буде створювати ідеальну картинку супроводжуючи його на різні заходи та грати в його ігри.

Я дуже лютувала, що він знову прийшов до мене з цим. І що так наполегливо просить про такі низькі речі. Та ще й після всього, що він зробив, як вчинив. Я майже відкинула Ярославову ідею, та й самого готова була послати до бісової матері. 

Та несподівана, але дуже чітка думка прийшла раптово, і зрештою я прийняла правила його гри. Та на цей раз все буде інакше, по дорослому. Я не дозволю, щоб ця людина ще хоч колись викликала мої сльози, емоції чи хоч натяк на почуття. Я нічого не очікуватиму, окрім умов які поставила йому.

Сьогодні я вкотре подивилася на життя Уляни, життя яке вона любить, але яке не робить її щасливою. Думка про те, що це мій останній шанс досягнути того, чого я так прагнула, але що без Ярослава залишиться для мене недосяжним. І якщо його пропозиція це єдиний шанс, то нехай.

А може так навіть краще. Всю дорогу ми їхали мовчки, інколи я дрімала, бо все ще була слабкість, але більшість часу я думала, що може це навіть доля. Бо без зустрічі з цим чоловіком і його пропозиції, яка мені хай і не подобалася, але стане для мене чи не єдиною можливістю, перепусткою у світ багатих та розумних. У світ щасливих… Бо вся різниця між нами це становище сімей, в яких ми народилися. 

А чого я вартую як людина? Що бачила в житті? Лише постійні невдачі, розчарування, а я занадто проста, чи може  правильніше це називати дурна, щоб зрозуміти, що людям потрібно від такої, як я?

Я зможу стати холодною, робити те, що вимагають, бути тою ким мене хочуть бачити, але жодних відносин, жодних почуттів. І Боже упаси, інтиму.

Зрештою, це не надто висока ціна за мрію, просто гра на публіку.

Якщо я зможу стати самовпевненою жінкою, у вроду і розум якої неможливо не закохатися, я обдурю його, їх усіх, щоб розбити йому серце. Щоб страждала не я одна, щоб і він відчував те, що змушував, нехай і ненавмисно, пережити мене. Бачити його, вже мука, а щодня вдавати щасливих просто пекло, та я впораюся!