Глава 12

Направду це дівча приносить  самі лише проблеми. Як ще можна пояснити, те що я о другій ночі думаю про неї, а мав би спати. Хоч мушу зізнатися, що посмішка і не тільки, в неї дуже приваблива. Але ж і незграба…

 А ще ця клята вечірка на честь дня народження і відкриття нового офісу у Львові. А що б його... І що накажете робити, я ж сказав колишній, що Ліля моя дівчина, а за слова треба відповідати.

Спробую завтра все переграти, бо зрештою Ліля одужає і піде. А я все одно буду змушений шукати когось. Ніколи не думав, що прийдеться звертатися в ескорт службу. Для мене це дикість, та все ж доведеться платити якійсь милій дівчині з агенства погодинну ставку, щоб вона супроводжувала мене на всякі туси, і мило посміхалася тримаючи мене під руку вдаючи мою дівчину.

І тут в голові знову змалювався образ довговолосої Лілі. Каштанове розкішне волосся, що  завжди заплітала в косу, ніби навмисно ховаючи його.  І дивиться майже завжди невпевненим і десь навіть переляканим поглядом, а потім допитливо щось запитує. І ця цікавість в її очах. Така справжня…

Мене наче громом вдарило. 

Може буде і підло та неправильно, але я маю хоча б спробувати вмовити її піти на ту кляту вечірку. Вона однозначно зробить фурор своєю появою. І хай потім всі говорять що хочуть. Теж мені, адже погана слава теж слава.

Але звісно не факт, що вона погодиться, бо така пропозиція, навіть якщо вона не має дурного підтексту, все одно може образити дівочу гідність.

Я довго ще викручував цю думку у своїй голові перш ніж зміг заснути. А прокинувшись зранку перше, що зробив після гото як одягнувся і почистив зуби, пішов до Лілі з пропозицією. І яке ж було моє здивування, коли вона ще трохи  сонна, але з дивною для мене реакцією погоджується. Якщо чесно  підсвідомо я чекав що вона відмовитися, а погодившись вона  навіть трохи впала в моїх очах. Та я був задоволений результатом. 

—  Добре, — констатував я. —  Вечірка за тиждень. З тебе лише гарна сукня та посмішка на всі тридцять два.

Я бачив як вона швидко змарніла, і не відразу зрозумів у чому справа.

—  Що не так? — частково з цікавості, і мабуть, все ще десь очікуючи що Ліля не погодиться, запитав.

—  Та я не маю сукні.

—  То одягай що є, легковажно мовив. Бо і справді було байдуже, хто в що одягається. Ніколи не розумів чому мода має такий вплив на розум цих створінь.

—  Ти ж встигнеш купити сукню чи що там до вечірки?

Але у відповідь опущені очі.

—  Вибач, я мабуть не зможу.

Я геть розгубився. 

—  Якщо ти хвилюєшся через колишню, то даремно. Між нами давно все закінчилося. Не можна склеїти, те що розбилося на друзки, розсипалося в пил…

Вона геть змарніла.

—  Так, кажи, що таке. Бо не вийде бесіди з тою хто мовчить.

—  Розумієш, я…Я в скрутному, фінансовому становищі. Нема в мене сукні, і грошей на неї теж немає.

—  А, ось в чому справа. Це не проблема. Я дам тобі кредитку. Купи все, що потрібно.

—  Це не обов'язк…

—  Припини, звісно ж обов'язково. Тим більше ти робиш мені велику послугу.

—  Я все віддам, як тільки знайду гроші.

Я не дуже розумів де це вона має знайти гроші, але і не чекав сплати боргу. Тому просто пропустив ці слова повз.

—  Добре, давай зробимо так. В суботу вечірка. Ти ще трохи відпочинеш. Як ти до речі? 

 На що трохи збадьорившись, дівчина лише ствердно кивнула і посміхнулася самими кутиками губ, що зробило її по дитячому милою.

—  А в п'ятницю в мене справи, я завезу тебе в місто на шопінг, а сам поїду в офіс на кілька годин. Повертаючись, заберу тебе.

Ти встигнеш?

—  Звісно!