Глава 5

День не склався з самого початку, бо ми вчергове погиркалися з Славкою. Точніше вона не стуляючись розказувала мені про те, чого я ще не виконала. І все запитувала чому я роблю роботу так повільно. Сама ж майже нічого не робила. Зате вона добре вдавала, що працює коли повз проходила Андріївна.

Сьогодні, як навмисно, було особливо багатолюдно, і я геть збилася з ніг приносячи та забираючи посуд.

— Гей, де тебе носить, — вчергове гаркнула до мене невдоволена Славка.

— Тут я, — відповіла їй, дратуючись через те, що й так працювала на межі можливостей. Тримаючи в руках переповнену брудним посудом тацю.

—  Віднеси замовлення за третій столик, там вже нетерпляче очікує клієнт.

— То почекає ще.

— Неси вже, бо дуже розумна я дивлюся.

Я хотіла відповісти ще щось, але мовчки віднесла тацю з брудним посудом до мийки, і взяла іншу —  на якій в чайнику парував гарячий чай. За запахом я відразу зрозуміла, що це лавандовий — мій улюблений. Я вправно вмостила тацю зручно на руку і понесла до замовника.

В середині все бурлило від люті, але я звикла все тримати в собі. Не було сенсу сперечатися чи відгаркуватися, це навряд чи допоможе.

       В залі було гамірно від розмов за кавою чи смачним гарячим чаєм. Але за третім столиком сиділа лише одна людина. Я підійшла з замовленням і посміхаючись почала викладати з таці спочатку чашку з ложечкою, потім цукорницю, а взявши в руки заварник завищала від болю. Бо просто в руках скло тріснуло і гаряча рідина ошпарила мені руки і живіт. Я відкинула тацю і певно ошпарила і клієнта, бо він вскочив з місця і почав голосно лаятися. На все це оберталися люди. Довкола стало спочатку дуже тихо, а потім ще шумніше ніж раніше. Я геть розгубилася, але вже за мить вийшла зі ступору і вибачаючись почала прибирати. Але вся ця ситуація і гул голосів, що утворився довкола неї привернув увагу Андріївни. І коли я побачила її грізний погляд біля барної стійки вже розуміла, що буде розмова, і вона буде неприємною для мене.

 —  Як закінчиш прибирати цей безлад зайди но до мене. — Голос її був суворим — як завжди.

— Я взяла віник та ганчірку і повернулася до третього столика, щоб змести розбите скло та витерти стіл. Чоловік, якого я облила все ще сидів за столом і немилостиво спалював мене поглядом. Побачивши моє наближення його очі загорілися демонічним вогником, і я чітко зрозуміла, що неприємності на сьогодні лише починаються.

— Хто тобі такій криворукій дозволив тут працювати? В мене зустріч за годину, як ти накажеш з'явитися на неї?

— Пробачте, це сталося випадково, — лише і змогла з себе вичавити.

— Дякую звісно за гарячий душ, але я його не замовляв. А тепер дайте мені ще серветок, щоб я потурбувався про цю пляму. Я побігла за серветками, і принісши їх спробувала допомогти, але чоловік відмахнувся від моєї допомоги. Він здається вже більше не лютував, але як би я не уникала його погляду він все продовжував дивитися на мене.

Зрештою з горем по пополам ми владнали все, і невдоволений чоловік покинув заклад. А я закінчивши прибирання, пройшла повз Славку що підло посміхалася до мене, і в очах якої горіли бісики, але я намагалася не звертати уваги. Постукавши і зайшовши в кабінет Тетяни Андріївни, я хотіла ще раз вибачитися. Але вона не дала вставити мені і слова, налетіла на мене з докорами. 

—  Мало того, що я постійно чую, що ти ледарюєш, то ти ще й на  відвідувачів кричиш.
Вона, як завжди, тримала в руках цигарку, а кабінет наповнювався гіркуватим і задушливим запахом табаку, від якого хотілося пчихати. 

Я хотіла заперечити, бо мовчати більше не було змоги, але, як на зло, в горлі стояв клубок, що не дав мені сказати й слова. А в наступну мить Андріївна продовжила, і момент відстояти себе був з кінцями упущений.

—  Якщо ти думала, що ти сядеш мені на голову, то ти помилялася. Ти заплатиш за розбитий посуд і заберешся звідси сьогодні ж, інакше я власноруч виставлю тебе звідси як собацюру. 

Я схопилася за дверну  ручку, щоб піти. Бо в очах бриніли сльози, і я не була готова плакати при цій жінці. Пояснити, що чайник тріснув просто в моїх руках я не могла, бо не могла видати жодного звуку.

Перш ніж закрити за собою двері, наостанок я почула:

—  Я помилилася в тобі, ти просто ледаще…

З останніх сил я стримувалася, щоб не показати свого розпачу та сліз перед Славкою. І лише опинившись в малолюдному у цю пору паркові, я дала волю емоціям. Разом зі сльозами з мене виривався відчай. Знову, вже вдруге за короткий проміжок часу я опинилася біля розбитого корита. Але я буду сильною, я почну все спочатку, і все налагодиться.

Ще довго я просиділа в самотності на вологій після дощу лавці, аж поки не змерзла і не помітила, що на дворі вже сутеніє. Повертатися в місце, яке не було моїм будинком зовсім не хотілося, але я змусила себе. І мимоволі згадала рідні стіни у Вишні, і захотілося додому.