Розділ 7.

Земля кохання, романтики та вина зустріла нас суто англійською погодою. Дощ падав хоч і не щільно, але достатньо сильний, щоб ми намокли. Але не зважаючи на це, настрій був найкращим. Серце вільно стукало у грудях, немов радіючи від пережитого у польоті, відчуваючи наближення нових вражень та емоцій. Душа хотіла співати і нести якомога більше любові та кохання всім, щоб кожен перехожий, навіть у таку погоду, посміхався що є сил та радів новому дню. А розум в цей час мовчав, ніби побоюючись розбити магічність моменту.

На мить, хоч і доволі коротку, але всі негаразди залишились позаду. Ангеліна із її проблемами та неймовірними історіями, Львів, що поволі відходив від зимової сплячки, люди, що неначе тільки пробуджувались від зими та емоції, які були не найкращими від невдач, що уже спіткали ці пошуки. Та й важкість простих днів, тепер здавались такими далекими і неможливими, коли ми із Юрою прогулювались вуличками Парижа, де пахло кавою та круасанами. Чимось це нагадувало і наше місто, але атмосфера та відчуття були уже іншими.

Неначе двоє дітей ми бігали поміж перехожих, стрибали у калюжі, раділи дощу. Все так швидко перепліталось у очах та свідомості – Ейфелева вежа, Єлисейські поля, Собор Паризької Богоматері, Лувр, Тріумфальна арка та безліч парків та кафешок, які як гриби були на кожному кроці.

Не хотілось навіть нічого говорити. Емоції та враження топили нас без води. Бувши тут і саме в цю мить, поряд із Юрою, я стала не такою як була. Щось у мені змінилось, маленька нитка, яка тримала мене у полоні, не даючи можливості відірватись від реальності та продовжувати рухатись вибраним шляхом - розірвалась. Я відчула себе знову вільною, після стількох років неймовірного буття. Знову ті емоції, що жили колись в середині, коли мені ледь виповнилось вісімнадцять і я зустріла його, хлопця який перевернув моє життя та залишив стільки теплих та приємних відчуттів. Але саме зараз про це не було потреби та великого бажання згадувати, всьому свій час. Є момент для смутку, а є для щастя. І який ти вибереш, то й тебе і поведе у перед, до здійснення мрій та бажань, що так часто переплітаються між собою у такий тугий клубок, що більше їх не роз’єднати та не відрізнити.

Саме такою і була ця мить, коли кожна клітина тіла насичувалась містом, роблячи тебе його частинкою. Хай і не великою,  і можливо чужою, але такою неповторною. Я ставала частиною життя Парижа, переходячи із сьогодення у минуле, творячи майбутнє, водночас залишаючи по собі неквапливий перебіг подій та дух романтики.

«Як же хочеться кохати і бути коханою, в цьому місті, де ангели на кожному кроці, де кожний неповторний та неймовірний. Коли бачиш щось таке, чого до цього часу не відчував. Навіть Юра це помітив. Очі ж бо у нього світяться таким шалено-яскравим світлом, що скоро засліпить мене! Як же все ж таки чарівно і неймовірно, вдивлятись у обличчя перехожих і кожного разу знаходити щось нове. Бачити всі можливі емоції, шаленіючи від почуттів.» - думала я, поки ми і надалі прогулювались вуличками, шукаючи прихистку від дощу.

Хоча, дивлячись на нас, навряд чи можна було зрозуміти, що нас непокоїть така погода. Цей дощ хоча і охолоджував наші тіла, але водночас зігрівав дущі, адже дарував щось більше. Юра на мить зник, попросивши мене зачекати декілька хвилин. Я продовжила стояти на розі вулиці і щиро посміхатись перехожим.

Одні дивувались і, роблячи грізний вираз обличчя, проходили повз, інші посміхались у відповідь і від цього ставало ще тепліше на серці, треті навіть не дивились на мене, поспішаючи у своїх справах, та говорячи по телефоні, або бурмочучи щось собі під ніс.

Позаду себе я відчула легкий аромат троянд, який легенько обвівав мене, ще більше вводячи у стан ейфорії. Я повернула голову, і яким же було моїм здивування, коли Юрко, тримаючи букет яскраво червоних квітів, мовив:

- Це тобі, Даша! Ти красуня, шкода, що ці квіти не такі прекрасні як ти.

Стаючи багровою, як і букет, я, ніяковіючи прийняла подарунок, намагаючись сказати, що не потрібно було цього робити. Хоч мені і приємно шалено, але це не правильно. Проте Юра нічого і чути не хотів:

- Знаю, що момент не найкращий, але все ж таки Париж так мене надихає і відкриває моє серце назустріч чомусь шалено і неймовірному, що хочеться вже не бути тим, ким був до цього. Зараз я знаю тільки одне, ця мить чудова, поряд прекрасна і щира дівчина, а все інше немає значення.

Моє серце ойкнуло і забилось швидко – швидко.

«Це не правильно!» – кричав мій прагматичний мозок.

«Не все іде за сценарієм, відкрившись чомусь новому, можна віднайти себе. Тобі більше немає чого втрачати!» - шепотіло серце.

«Ця мить прекрасна, проживи її із достойністю, відкрийся і здобудеш!» - промовляла душа.

Що робити і як бути далі – два питання які крутились у мені, не даючи спокою, який би так знадобився тієї миті. Згадавши про Ангеліну, я спантеличено зупинилась і глянула на Юру.

- Любові, ось чого їй бракувало, щоб не стати на дорогу зневіри. Вона так і не усвідомила, що не байдужа близьким. Ліна не навчилась любити, навіть себе.

Юра розгублено глянув на мене, певно здивувавшись такому висновку, але все ж таки посміхнувся, зрозумівши, що я цим хочу сказати.

- Ти права, - промовив тихо і трішки невпевнено. – Цього вона так і не зрозуміла. Можливо вона самолюб? Нарцис у спідниці?

- Ні, не погоджувалась я, адже занадто добре її знала, - це не правда. В неї хороша душа, але час та обставини її змінили до такої степені, що зараз по землі ходить лише бліда тінь тої дівчини, яка мені давно знайома.