Розділ 28. Спецоперація

Перший день серпня розпочався з гарячого, запилюженого ранку. На ринках, ховаючись від спеки, стояли продавці яблук та груш. Поруч круглобокі кавуни приваблювали перехожих. Пахло сухою травою, яку тепер навіть не косили. Неподалік у лавці продавали свіжий липовий та квітковий мед. Діти перебігали з тіні до тіні, весело сміючись, і валялися у високій траві.

Поліцейське відділення стояло, оповите сном. Змучені спекою правоохоронці сиділи в кабінетах, обливаючись потом. Багато хто, зручно вмостившись на робочому місці, дрімав в такт літньому настрою. І лише двоє людей із усього управління не спали, а завзято розплутували клубок злочинів – Містер Бейті та Міс Ліхаретті.

Лада сиділа у своєму кабінеті, безглуздо виводячи на папері якісь гачки. Раптом задзвонив телефон – дівчина одразу зірвалася, бо чекала на цей дзвінок.

- Міс Ліхаретті, слухаю! Так? ... Супер! Ви впевнені? Дякую, я у вас в боргу!

Дівчина від задоволення мало не підстрибнула. Її здогад підтвердився, і розслідування тепер мало піти зовсім по-іншому! Потрібно було терміново доповісти начальству і Лада поспішила сходами. Але перед кабінетом вона зам'ялася, і лише після кількох секунд, несміливо постукала.

- Альфреде?

- Так-так! Зайдіть! - Відповів Бейти. Лада влетіла до кімнати, схвильована своїми думками.

Альфред усміхнувся, побачивши підлеглу. Він завжди був радий її бачити. Лада освіжала його думки та емоції. Примушувала забути про проблеми з дружиною та часто радувала своїми розумними ідеями.

- Що ти хотіла?

- Я тут ненароком дізналася, що ви з Діксоном ведете таємне розслідування, я не хочу нав'язуватись, але я дещо зробила.

Альфред заметушився і неспокійно глянув на дівчину.
- Тебе надіслало головне управління? То ти шпигунила?

– Ні, що ти! Ти ж знаєш, я захоплююсь твоїми розслідуваннями, я вважаю, що все, що робить Лікверзька поліція, є обґрунтованим. Я просто хотіла допомогти, ну, я щось дізналася, з приводу злочинниці, яку ви шукаєте - Джоанни.

- Гаразд, але говори тихіше, це розслідування може призвести нас обох до звільнення! - попередив Альфред, - і все ж ти щось дізналася?

- Я застосувала метод логічних висновків, або як це ще називають дедукцію. Якщо злочинці виїжджають за кордон, вони їдуть швидше за все окружною дорогою, а вона одна. Іти пішки вони б не стали, з ними дівчинка-інвалід. Якщо це машина, то їм потрібно заправляти її, а також чимось харчуватись, тобто вони заїжджали на заправки вздовж окружної траси, таких небагато. Я попросила людей з мого підпорядкування об'їздити їх і питати про дівчину, показуючи портрет Місіс Бейті. Вибачте, я і про це дізналася, Діксон дуже балакучий.

- Використовувати підлеглих – це вкрай небезпечно, Ладо! Люди могли поскаржитися на поліцію, і нам довелося б не солодко! – зауважив Альфред.

- О, не варто хвилюватись! Я посилала їх у цивільному. Вони були ніби родичами цієї особи, тому їм охоче допомагали.

- Непогано, продовжуйте. І нашим колегам щось повідомили?

- Так! Щойно мені зателефонували, повідомивши, що на заправці на 50-му кілометрі Вествіндського шосе бачили одну дівчину: коротке русяве волосся, середнього зросту. Вона заходила туди, щоб купити їжу. Дуже схожа на ту, що ви шукаєте. А ще нам повідомили, що вона також була з якимсь чоловіком, міцної статури, високий, брюнет. Вони заправляли вантажну машину з критим кузовом, шкода номери не запам'ятали.

У Містера Бейті засяяли очі! Він хотів тут же віддати Ладі всі премії та нагороди! Вона, ця молода, недосвідчена дівчинка, просунула справу так, як він сам би ніколи не просунув. Вона затьмарила його, і він був радий. Бейти кинувся потискати колезі руку, висловлюючи своє захоплення та подяку.

– Лада! Ти геній! Ти поліцейський Моцарт, Пікассо, і всі генії взяті разом!

- Ну що ви, я лише роблю свою роботу, - відповіла Міс Ліхаретті, збентежена, але задоволена цими словами.

- Але ж нам треба діяти! - Бейті раптом почав активно ходити по кімнаті, вистукуючи черевиками, - діяти, поки ці негідники та мерзотники не пішли. Ця… ця особа, Джоанно, жахлива помилка роду людського, повірте мені, Ладо.

Один спогад про Джо дратував Альфреда. Вона змушувало його втрачати контроль і буквально виходити з себе. І зараз, у Містера Бейті, ніби зірвало дах. Представилася Лінда, яка мило розмовляла про зради зі своєю сестрою, а потім закочувала йому скандали.

- Вона... вона... за все відповість! Де вони тепер? Де вантажівка? - Накинувся Бейті на підлеглу.

- Я… не знаю, - трохи здивувалася Лада, але швидко виправилася, - але ми можемо їх знайти. Я знаю, що це дуже важливо для всієї країни! Ми виїдемо навперейми злочинцям - я вирушу на експресі до Вествіндського шосе, воно перетинає залізницю, висаджуся там недалеко.

- Стривай, Ладо, ти хочеш вирушити одна? Що за дурниці, це надто небезпечно! Я поїду з тобою.

- Вам ... тобто, тобі не можна їхати. Хтось має залишитися в офісі. А якщо зателефонують із головного управління? А якщо щось непередбачене трапиться, чи буде нова зачіпка?

- Ладо, я не відпущу тебе одну. Не знаю, ну візьми хоча б Діксона із собою.

- Якщо наполягаєш, то візьму. Хоча, як на мене, він марний.

- Та чого, як на мене він тямущий хлопець.

Дівчина засміялася.

- Йому вже близько шістдесяти, він запихається, доки до кабінету забереться!

- Я наполягаю, - суворо сказав Альфред. Лада кивнула, ніби погоджуючись, - а ще, треба взяти охоронця, щось на зразок кілера. Будь-що може статися.

- Так, але не можна залучати нікого з наших.

- Тоді знайдемо охоронця на боці, наймемо когось прямо там, на місці. Впораєшся?

- Звісно, Альфред! Не хвилюйся, я дзвонитиму від кожного місця, де знайду телефон, - заспокійливо посміхнулася Лада і поклала босу руку на плече. Це справді заспокоювало Альфреда.

Додому йому не хотілося, і він знову лишився на роботі на ніч. Він знав, що зараз Лада готуватиметься до небезпечної операції у себе на квартирі. Діксону вже повідомили, і він також готувався до від'їзду. Вони мали зустрітися на пероні, о 4 годині ранку, щоб сісти на ранковий поїзд. Діксон обіцяв залагодити справу з найманцем, запевняючи, що знає одного, із приватного охоронного бюро.