Глава 12

Наталія

 Тиждень пройшов дуже повільно. Ми з Ігорем так і не помирилися, він дуже образився на мене. Кожного дня мені так боляче дивитися на нього, він наче поряд в одній квартирі зі мною, але водночас так далеко. І ця далечінь вбиває мене. Я вже не знаю, що мені робити аби помиритися з ним.
Сьогодні субота - вихідний. Ігор кудись пішов із самого ранку, а мені нудно. Тому я вирішила піти прогулятися містом. Рідко це роблю. На дворі сьогодні не дуже гарна погода, небо затягнули похмурі хмари, але тепло. Тому я одягнула спідницю, футболку і кросівки. Макіяж не робила, а волосся лише розчесала. Вийшовши на вулицю, я одразу вдихнула запах кави, бо біля будинку знаходилася моя улюблена кав'ярня, туди я й направилася. А що? Мені дуже хочеться випити улюблене латте, яке я давно не пила. Але коли я зайшла і взяла свою каву і вже хотіла кудись сісти, як помітила за столиком маму, яка уважно спостерігала за мною. А коли я подивилася на неї, вона махнула головою, аби я сіла навпроти неї. Я не охоче підійшла і сіла.
- Що ти тут робиш? - холодно запитала я і надпила каву. М-м-м, як смачно! 
- Тебе чекаю - відповіла мама і відкусила шматочок тірамісу, який стояв біля неї. Ми з нею в смаках зовсім різні, вона любить експресо, я латте, мама тірамісу, а я морозиво. 
- Звідки ти знала, що я прийду сюди? - поцікавилася я і підозріло подивилася на неї. 
- Ти обожнюєш по вихідних пити зранку каву, тому я й прийшла сюди, але навіть якби тебе тут і не було, я пішла б до тої квартири в якій ти зараз живеш - пояснила мама.
- Але звідки ти взагалі знаєш де я зараз мешкаю і чому ти хотіла мене знайти? - не розуміла я.
- Яка ж ти дурна...Це я відіслала те фото Ігор, я і зробила те фото, а все для того аби ти знала, як це не дружити зі мною - сказала мама і переможно посміхнулася, я відкрила рота від здивування.
- Але...звідки ти знала, що я там буду? - тихо запитала я, мені було страшно почути відповідь або те що хтось з тих хто про це знав, був причетний.
- Мені допоміг Міша, він злий на тебе, бо ти не хочеш бути з ним, а він на відміну від твого теперішнього хлопця набагато кращий. - пояснила мама.
- Та...я ж твоя донька! Як ти взагалі можеш так чинити! Ти що, взагалі не любиш мене? - майже кричала я, люди здивовано дивилися на нас, але зараз мені на це було все одно.

  Адже зараз я дізнаюся, те чого б не хотіла знати...
- Ти досі не зрозуміла? Твій тато, це справді є твій рідний батько, а я не рідна твоя мати, як ти цього й досі не розуміла - сказала мама, а я шоковано подивилася на неї. 
- Що? Як... - прошепотіла я.
 Наступного моменту все відбулося дуже швидко, я встала і одразу побігла до квартири Ігор, не дивившись по сторонах,  я бігла дуже швидко. В квартирі я одразу сіла на ліжко і почала обмірковувати цю ситуацію. Як таке взагалі може бути? Я колись гадала, що можливо воно не рідна мама, бо в нас зовсім немає нічого схожого, але ніколи не думала,що це може виявитися правдою. Що ж тепер робити? Я зібравшись з духом, встала, і вирішила поїхати до батьківського будинку. Потрібно все з'ясувати.
Прийхавши, я подзвонила в двері, мені відчинив тато і міцно обійняв мене, коли побачив.
- Привіт, я такий радий, що ти приїхала - щиро сказав він, ми пішли на кухню, поки тато робив чай я думала, що мені сказати.
- Тато, скажи правду. Хто моя рідна мама? - запитала я, батько різко обернувся і тяжко видихнувши, сів на стілець. Взяв мене за одну руку. 
- Твоя рідна мама покинула нас коли тобі було 3 роки - почав розповідати тато і відвів свій погляд - Її звали Світлана, вона була хороша, я справді дуже кохав її, їй було 22 коли народилася ти, але я й досі не знаю чому вона покинула нас. Одного ранку, я як завжди прокинувся і пішов готувати нам усім сніданок, але коли я зрозумів, що Світлани немає, я почав їй дзвонити, але все одно ніякого результату. Через рік я зустрів Любу, але не зміг так само сильно покохати її, як Світлану, а Люба не змогла полюбити тебе. 
- Тату, ви з Світланою більше не спілкувалися взагалі? - перепитала я.
- Через півтора роки після того, як вона пішла, я зустрів її, вона казала, що не хотіла так чинити, але потрібно було і все. Потім вона пішла і більше за всі ці роки я не зустрічав її - сказав тато.
- Чому ви не розповідали мені? - поцікавилася я, це питання вже мучило мене від того моменту, як я дізналася, що не є рідною донькою мами. 
- Ми гадали, що якщо скажемо, то ти будеш вважати, що ми погані батьки і що це я винен, але якби там не було, ми все одно сказали б тобі - відповів тато і посміхнувся невпевнено куточком губ - Ти не ображаєшся на мене?
- Ні, якщо моя рідна мама так просто взяла і покинула нас, то в чому винен ти? Я навпаки рада, що ти залишився зі мною - щиро сказала я вставши, обійняла тата.
- Я такий радий, у мене найкраща донька!
 Ми з батьком довго говорили, він розповідав мені про Світлану, а я намагалася зрозуміти, як вона могла покинути мене, а головне - чому? Поговоривши, я пішла до Ігоря додому. На дворі вже темно, щось сьогодні я засиділася. Зайшовши в квартиру, я роззулася і збиралася йти в свою кімнату, як до мене підбіг Ігор і обійняв. Від шоку, я спочатку стояла не рухомо, а потім притулилася до нього і вдихнула цей неймовірний запах його парфумів. 
- Ходімо - прошепотів Ігор і провів мене на кухню, там був торт і чай.
- Це все для нас? - здивовано запитали я.
- Так - сказав Ігор, я поцілувала його і була дуже рада цьому тортові, немов дитина, бо це був мій улюблений торт. 
- Ігор, чому ти знову почав так добре до мене ставитися? - запитала я і поклала Ігорю на тарілку шматочок торту, а потім і собі. 
- Бо я чув вашу розмови з твоєю мамою, мені дуже шкода, що я не повірив тобі, ти мені вибачиш? - з надією в голосі запитав Ігор. 
- Звісно! Я ці дні ледве жила без тебе, зізнаюся, моя життя без тебе стало якимось сірим і сумним. А коли ти поряд, вона таке світле, сонячне і радісне - усміхаючись казала я. 
- Я такий радий! А ще, Нато, якщо ти хочеш, то я можу допомогти тобі знайти твою рідну маму - раптом запропонував Ігор, над цими словами я задумалася.
А чи взагалі я хочу знайти свою рідну маму? Ту жінку, яка покинула мене і тата! Чесно, не дуже, але мені сильно цікаво чому вона так вчинила? Що спіткало її на такий крок?
- Знаєш, напевно я не хочу її знаходити. Мені лише б знати чому вона так вчинила і все, більшого мені не потрібно - відповіла я і продовжила їсти торт з чаєм.  
- Хм...Нато, ще мої батьки завтра приїдуть і вони дуже хочуть з тобою познайомитися, ти ж не проти? - сказав Ігор і подивився на мене.
"Що ж сьогодні за день несподіванок?" - подумала я. 
- Ігор, я не проти, але мені страшно. Раптом я їм не сподобаюся, що тоді? - зізналася я і подивилася на Ігоря, він посміхнувся мені, немов казав лише однією усмішкою, що все буде гаразд. 
- Не хвилюйся, ти їм точно сподобаєшся - мовив Ігор.
Я посміхнулася і ми продовжили їсти торт. Він неймовірно смачний! Так добре, що ми знову разом. Але от зустріч із його батьками - дуже хвилююча для мене. Бо якщо я їм не сподобаюся? То що? Ігор кине мене? Дуже хочу аби я їм сподобалася і все буде  добре. 
 Зранку ми з Ігорем немов на голках. Дуже хвилюємося перед приїздом його батьків і намагаємося все встигнути. Ми вирішили, що самі приготуємо їжу, і мушу визнати, що з нас вийшла непоганий дует. Ми приготували багато всього різного і наче вийшло смачно, бо я трішки спробувала аби точне знати чи це можна подавати на стіл. Потім, я пішла переодягатися. Це було тяжко, бо я не знала, що саме потрібно одягнути. Якусь сукню чи краще штани? Все-таки через 20 хвилин я обрала легеньку рожеву сукню, яка підкреслювала мою фігуру. Вона дуже ніжна, прям така, як я люблю. Ігор сказав, що його батьки не люблять дівчат, які самозакохані, я з ними повністю згодна. 
- Нато, вони вже через 5 хвилин прийдуть - почула я голос Ігоря з вітальні і чимдуж побігла на кухню, бо ще не повністю накрила стіл.
 На скільки мені відомо маму Ігоря звати Олеся, а тата - Петро. Їм бом 43 роки, але я впевнена, що вони такі ж гарні, як і їхній син. Цікаво на кого Ігор більше схожий? Поки я думала в квартирі пролунав дзвінок і ми з Ігорем пішли відчиняти двері. Я глибоко вдихнула, а потім видихнула і зібравшись, посміхнулася. 
- Добрий день - сказала я і радо посміхнулася батькам Ігоря.
- Привіт - привітався Ігор і по черзі обійняв своїх рідних.
- Добрий, Ігор, представиш нам свою гарну дівчину? - попросив Петро Степанович, він був гарним чоловіком і виглядав молодше своїх років, у нього були такі ж карі очі, як і в Ігоря. 
- Звісно, це Ната, моя дівчина, ну а моїх батьків ти знаєш - представив Ігор і я по черзі обійняла їх.
- Ходімте до столу - сказала я і провела їх на кухню. Я сіла поряд із Ігорем, а його батьки навпроти нас.
 Ігор був все-таки більше схожий на свою маму, навіть не можу сказати чому - просто поглянувши на них обох, можна зробити висновок, що вони дуже схожі. 
 Ми з ними багато говорили, то вони розпитували про мене, то розповідали про Ігоря. Виявляється хлопець раніше обожнював танцювати, але потім покинув те заняття. Ігор також колись був неймовірно розумним, але через те що почав ходити на додаткові заняття з футболу, часу в нього на навчання не лишалося. 
 Весь вечір ми з ними говорили і вони мені дуже сподобалися, а потім батьки Ігоря поїхали, залишивши в нас із хлопцем хороший настрій.
- В тебе такі чудові батьки! - сказала вражено я і притулилася до Ігоря.
- Так, знаю. Мені дуже пощастило з ними - визнав Ігор і заправив пасмо мого волосся за вухо.
- Як гадаєш, я їм сподобалася? - запитала я і зазирнула хлопцеві в очі.
- Точно, я впевнений, що ти їм сподобалася - посміхнувся Ігор.
 Раптом я відчула сильну втому і лягла спати, але погані думки не покидали мене. Хто моя рідна мама і де вона?...