Розділ 24(2)

Ніч вже давно вступила у свої права, весь будинок поринув у тишу, і тільки одна його мешканка лежала без сну, обережно притискаючи до себе маленьке тепле тільце.

Маму дівчинки я заспокоїла і відправила додому, все одно до своєї кімнати її не пустила б, а в приміщенні з двома чоловіками молодій жінці робити нічого.

Дівчинка так досі й не прокинулася, проте в тому не моя заслуга. Фейрі попередив, що дитина проспить до самого ранку. Отже, і він приклав свою руку до довготривалого наркозу пацієнтки.

Так незвично, дивно та захопливо, тримати в обіймах дитятко. У минулому житті Бог не нагородив мене щастям стати матір'ю, може, в майбутньому мені пощастить більше.

Сьогодення туманне і невизначне, тому я намагаюся розглядати його, як якийсь перехідний період між тим, що було і тим, що буде. Тому Ореф дає стовідсотково слушні поради: мені не слід прив'язуватися до людей, які зараз живуть зі мною пліч-о-пліч, все одно рано чи пізно доведеться їх покинути.

А може... Ні-ні, я навіть уявляти не хочу, як можна в таких непристосованих умовах прожити все своє життя. А якщо народиться дитина? Як можна бути впевненим у її безпеці? Немає ні профілактичних щеплень, ні нормальної освіти, ні більш-менш новітнього медичного обслуговування, ні хорошої роботи, ні... взагалі, нічого гідного сучасної людини тут немає.

З іншого боку, чи моє ставлення до цієї ситуації не є проявом найчистішого егоїзму? Адже після моєї появи в цьому світі у селян Краю з'явилася хоча б якась подоба фельдшерського пункту. Ах, так! Такі пункти, як правило, бувають фельдшерсько-акушерськими, а тут ще одна проблема – акушера якраз і немає.

Відчуваючи, що думки звернули не в той бік, знову направила їх у потрібне річище. Отже, Ореф безсоромно підставив мене двічі за один вечір: тим, що дозволив Тору побачити пікантну, з погляду коменданта, сцену і виставив мене зрадницею в очах Ліл.

Для чого він це зробив? У випадку з моєю помічницею його випад виглядає так, ніби йому хотілося, щоб мені стало незручно перед Ліл, і я засоромилася наполегливого бажання повернутися у свій світ, де на мене ніхто не чекає і де, швидше за все, потім з’ясується, що я нікому не буду потрібна.

Але з Тором інша ситуація. Адже існує можливість, що прихильність, чи то пак ніжні почуття до чоловіка, змусять мене залишитись тут назавжди. Хіба що Ореф відразу зрозумів, що Тор – не та людина, яка зв'язуватиме себе путами шлюбу. Та ні! Якщо комендант просто вирішив трохи розважитися, а фейрі дізнався б про його підступні задуми, то міг просто і легко прибрати його з мого дому.

Добре, мабуть, точно знати, про що думає твій співрозмовник. Тоді тебе ніхто ніколи не зможе обдурити. Жаль тільки, що Ореф не поспішає ділитися своїми знаннями зі мною. Можна ж було прямо сказати, щоб я й не думала зв'язуватися з бабієм-спокусником? Тільки повірила б я фейрі на слово?

А може, причина зовсім інша? Аж раптом Ореф просто мене приревнував? Це я зараз серйозно подумала? Яка ж маячня іноді в голову лізе! Де могутній чародій, а де я – маленька людинка? Швидше за все, Ореф зі шкідливості характеру дозволив Тору побачити наші безневинні обіймашки.

Краєчок нічного світила заглянув у віконце, і в кімнаті одразу почали проступати силуети меблів. Незабаром опівночі, і мені вже треба вставати. Нічну ін'єкцію ланісила планувала зробити пацієнтові сама.

Брейн теж втомився. Все ж таки день сьогодні видався зовсім божевільний, а лікар уже відвик від такого насиченого пригодами життя. Ось зараз і спить сном праведника.

Рівар забрав Мишка до себе додому. Видно, непоганий хлопчина цей Михайло, ось мій візник і взяв над ним шефство. Нехай "син полку" хоч трохи відпочине душею у родинному колі. Гадаю, Флора не заперечуватиме, якщо у її підстаршого сина з'явиться ще один друг.

Щось ледве чутно бурмоче Ліл. Дівчинка сьогодні довго не могла заснути, поверталася з боку на бік, мабуть, згадувала нашу розмову. Раніше вона навіть припустити не могла, що їй, з якоїсь причини, захочеться продовжити навчання. А тепер, коли постало питання вступу до медичної школи, та ще й у столиці князівства – Бослейні, не отримана своєчасно освіта, перетворилася на величезну, як бездонна прірва, перешкоду для втілення планів Ліл у життя.

Загалом, її найближчою метою було лише навчитися того, що я зможу їй передати і просто працювати в нашій невеличкій медичній установі моєю помічницею, але... виявляється, вона в глибині душі вже має нову мрію – стати лікарем.

Пообіцяла дівчині, що намагатимусь зробити все для того, щоб її прийняли до сьомого класу, попри те, що вона пропустила один навчальний рік. А працювати й у вихідні можна.

Часу, хоч і небагато, ще є. Тож, якщо не вийде поновити дівчину в школі у Водному, то придумаємо щось інше. Що саме – поки що скромно промовчу. Не варто подавати надію Ліл. Одначе плани у мене не менш грандіозні, ніж у Наполеона. З однією лише маленькою поправочкою – я досягну своєї мети. Тому що дуже сильно для цього постараюся. Якщо буде необхідно, дійду до самого князя Мілларда, але школа в моєму селі обов'язково буде. Питання лише в одному – коли? Якщо не вдасться повернути Ліл в той навчальний заклад, де вона вчилась, то вже у цьому році.

Обережно випустила маленьку пацієнтку з обіймів, сповзла з ліжка, одяглась і попрямувала до великої кімнати. Настав час виконувати нічні призначення.

У приміщенні панувала напівтемрява, бо магічний світлячок був більш ніж наполовину закритий засувкою. Обидва чоловіки – лікар та пацієнт – тихенько сопіли.

Як же мені пощастило, що вдалося заманити міського лікаря до нас у село! Адже, як виявилося, ми з Орефом цього разу були відсутні набагато довше, ніж при колишніх наших подорожах. Ліл з доктором Брейном чудово впоралися з пораненням Зейда і без моєї присутності: Брей зробив місцеву анестезію і витягнув кулю, а медсестра обробила рану та наклала шви.

Тор не дозволив залишити у стаціонарі заступника райнера, тому зараз Зейд сидів під замком разом із Лойсом, Годаром та Валіром.