Розділ 13

Я лише осудливо похитала головою. Самовпевненості у темного – вище за дах. Ну це його справа. Виправляти характер і боротися зі шкідливими звичками владного мага до моїх обов'язків не входить. І навряд чи знайдеться людина, якій таке надзвичайно важке завдання виявиться під силу.

Як же цей фейрі мені вже...

"Зеленіють трави в лузі,
Квіти сяють навкруги.
Літо, літо сонцем вмите,
Простягає ніжні віти..."

Дуже сподіваюся, що дитяча пісенька допомогла приховати мої не надто ввічливі думки. Ореф гмикнув, з цікавістю розглядаючи мене:

– Сама здогадалася? Навіть не сподівався, що ти настільки кмітлива.

Обдарувала гостя невинним поглядом, ніби й знати не знаю, про що він говорить.

– Зі слабенькими менталістами може спрацювати, якщо у тебе не вистачить сил утримати бар'єр і приховати свої думки. Те, що ти від мене не в захваті, я й так знаю, ти вже не раз про це думала. Мене це зовсім не турбує. Але якщо посмієш ще хоч раз назвати мене надутим індиком, я тебе покараю. І будь певна, тобі це не сподобається.

Від несподіванки я випустила руку красеня-блондина та відступила від нього.

– Що? – спитала недовірливо.

– Ти чула, – крижаним тоном відповів фейрі, – мені набридло, що мене постійно ображають.

– Хто підслуховує, ніколи не почує про себе нічого доброго, – промимрила ледь чутно. Потім голосніше додала: – Не лізь у мою голову, зрозумів? Тоді й ображатися не доведеться.

– Забула, з ким розмовляєш? – Ореф схопив мене за талію і смикнув до себе. Я врізалась в кам'яні груди чоловіка й аж задихнулася від удару.

– Відпусти мене! – спробувала вирватися з міцних рук чаклуна. – Нікуди я з тобою не піду! У мене справ повно, а ти ж саме для роботи й притягнув мене в це забуте Богом місце? – прошипіла сердито. – Мені вже на сход треба йти.

Гучне гарчання вклинилося в нашу розмову, і я швидко озирнулася. Кіт вистрибнув зі своєї постелі й припав на передні лапи, готуючись до атаки. Його почервонілі очі люто дивилися на кривдника безневинних цілительок. Мій пацієнт знову зібрався мене захищати.

– Вгамуй дрібного, або він зараз помре, – крижаним тоном попередив темний. І я відразу повірила, що він, не замислюючись ні на мить, уб'є хороброго звіра, якщо той тільки посміє напасти.

– Маленький, – покликала я свого захисника, – заспокойся. Мені ніхто нічого поганого не зробить. Ми просто трохи посперечалися і все. Іди, хлопчику, лягай. Все гаразд.

Кіт недовірливо примружився, але атакувати не став. Лише підозріло блиснув очима на небезпечного гостя і повернувся на своє місце.

Я перевела погляд на чоловіка, який все ще стискав мене у залізних обіймах, ніби поруч не відбулося нічого, на чому варто затримати погляд більш ніж на хвилину. Холодний, бездушний та пихатий чаклун, якому начхати на всіх і кожного.

– Відпусти мене, – мій голос став якимось безбарвним, – я повинна бути присутня на сільських зборах, бо староста відбере в мене будинок.

Ореф мовчки подивився на мене своїми моторошними очима, продовжуючи утримувати. "Господи, – подумала я, зустрівшись поглядом з нахабним фейрі, навіть не намагаючись приховати свої думки, – як же я його ненавиджу!".

– Повір, дівчинко, я чудово це знаю, – раптом перестав злитися темний. – Гаразд, у мене не так багато вільного часу, щоб витрачати його на якусь людську дрібноту.

– Я не піду з тобою.

– Мені байдуже, що ти про це думаєш. І не бійся, ніхто не посміє привласнити щось, що тепер належить тобі. Щоб цього не допустити, ти маєш князівську охоронну грамоту.

– А якщо грамоту знищити, то жодної охорони не буде.

– Відразу, як повернемося, я зроблю так, що ніхто не зможе пошкодити чи відібрати документ. А зараз нам час. Не переймайся, встигнеш на свій сход. На острові Бері час тече інакше, ніж тут.

– А якщо замість того, щоб знищити грамоту, уб'ють мене?

– Я знову поверну тебе до життя.

– Дякую, – голосом, що жодного разу не виглядав вдячним, відповіла я, – мені одного разу вистачило. Ти б краще розбійників знайшов і покарав, якщо такий всемогутній!

– Це не моя справа. Розбійники мене не турбують, мені все одно, є вони тут чи немає.

– Дякую за допомогу.

– Я вже казав, не потрібна тобі жодна допомога, впораєшся сама. І я не збираюся втручатися у справи місцевих людей. Нехай самі розв'язують свої проблеми, це їхнє життя, мене воно не стосується.

Не встигла я розтулити рота, щоб сказати байдужому зарозумілому фейрі, що я думаю з приводу чергового обурливого висловлювання, як Орефу, мабуть, набридло сперечатися, і він переніс нас на той самий пляж, де ми були минулого разу.

Хоч я вже бачила це чарівне місце, але воно знову привело мене в захоплення. Тиша тиснула на барабанні перетинки, дзвеніла і гуділа в моїй голові. Дивно, але я саме так відчувала абсолютно безмовну тишу, що панувала навколо.

Цікаво, чому темний приносить мене саме сюди? Невже в будинку не можна було поділитися потрібною інформацією? Не знаю, чи це правильне визначення того, що робить зі мною Ореф, щоб пробудити здібності.

До речі, як він це взагалі робить? І, що теж важливо, скільки ще раз фейрі приноситиме мене в цей казковий куточок, де магією пронизані земля і повітря?

Поки я, мало не відкривши рота від захоплення, милувалася навдивовижу чистою водою і різноколірним піском, що іскрився мов самоцвіти, на якийсь час випустила з поля зору свого супутника. Тому здригнулася, коли на плече мені лягла широка долоня.

Різко обернулася і мало не уткнулась носом у чорну тканину сорочки. Який же все-таки високий цей чоловік. Хоч тепер мій зріст значно вище, ніж у моєму колишньому житті, але я Орефу навіть до плеча не дістаю.

І, як я вже казала, фейрі – дуже красивий. Тоді чому він мені так не подобається? Навіть попри те, що в сьогоднішньому одязі темний виглядає, взагалі, як картинка. Цікаво, навіщо він змінив стиль одягу? Може, запізнюється на побачення, а я своїми примхами забираю його дорогоцінний час? Вирішила більше не сперечатися, бо все одно марно. Ореф однаково зробить так, як йому потрібно.