Розділ 1

— Міхаелю, де ж ти? — Марія не знаходила собі місця від хвилювання.

І чому, питається, так переймається? Нічого ж такого не сталося, просто пішов собі спати після навали нічних пацієнтів та не зайшов побажати добраніч. Хоча ж обіцяв... Гаразд, тоді вранці зайде. Не може не прийти. Її ж виписують, а він особистий лікар... Проте, навіть заспокоївши себе цими думками, спала вона погано і чуйно, чомусь сподіваючись, що… раптом Ведмідь зазирне вночі?

Ранок полегшення не приніс. І, ніби вторячи емоціям господині, щиколотка знову почала нити. Маша взялася намазувати ногу гелем, думаючи про Міхаеля і розмірковуючи, чи зайде він до неї перед загальним обходом, і прикидаючи, як взагалі з ним поводитися. Саме за цим заняттям її і застав лікар, що увійшов без стуку: здорова нога дівчини була спущена з ліжка, хвора навпаки зігнута в коліні та піднята, щоб зручніше наносити гель, тому сукня задерлася до самих стегон, мало не оголюючи спідню білизну.

— Кхм… Може, допомогти? — голос Вовка, що пролунав із боку дверей, змусив чи не підстрибнути.

Марійку обдало жаром збентеження. Вона швидко опустила ногу і почала смикати сукню вниз, не наважуючись поглянути на новоприбулого та лаячи себе за неквапливість. Ну невже важко було намаститися швидше? Чи краще прислухатися до кроків за дверима? Так ні, замріялася. Але хто ж знав, що до неї знову хтось вдереться в таку рань?! Та ще й зовсім не той, на кого вона чекала.

— Н-ні-ні, я вже закінчила, — пробурмотіла Марія, продовжуючи дивитися куди завгодно, тільки не на чоловіка, що ввійшов, і намагаючись зрозуміти, чому до неї завітав саме він, а не Ведмідь. — М-міхаель Олегович дав мені дуже гарний гель, швидко заспокоює біль, — вона почала закручувати тюбик, але неслухняні пальці (позначалося хвилювання) випустили кришечку, і та покотилася по підлозі в протилежний бік палати.

«От косорука дурепа!»

Та що за капость така?! Чому Вовк постійно бачить її то у бюстгальтері, то… Коротше, у білизні! Що за тотальна невдача та неприємний збіг?! От якби на його місці зараз опинився Дорошенко...

Від думок про Ведмедя в голові відразу спалахнули спогади про святковий вечір у палаті, несподіваний поцілунок з найулюбленішим лікарем і про те, що було далі… і майже сталося. Як і прощання не на найприємнішій ноті. Серце чомусь занило, ніби в неприємному передчутті. Ну справді! Невже Міхаель настільки образився на неї через те, що відштовхнула? Чи що такого мало статися, щоб він дозволив споконвічному супернику і конкурентові від самого ранку ввалитися до неї в палату, куди мав прийти сам?!

— Гарний гель, кажеш? — Олег Олександрович нахилився, піднімаючи кришечку.

— Так, дуже. М-мій лікар дібрав чудові ліки, — Марійка простягла руку, щоб забрати кришечку, але Вовчанський не віддав, натомість вихопив у неї з руки тюбик, закрутив і засунув у кишеню.

— Я принесу тобі інші ліки, ще ефективніші, — мовив він. — Ти ж не думаєш, що тільки мій старший колега робить правильні призначення?

Маша відчула, ніби її обікрали.

— Поверніть, будь ласка, — попросила твердо. — Я використовуватиму ті ліки, які порекомендував мій особистий лікар.

— Особистий лікар? — підняв брову Олег. — Це, звичайно, добре, але де ж він сам? Чому не займається твоїм лікуванням?

— Тому що…

Маша замовкла. А й справді: чому? Зараз все ще зміна Ведмедя. То що тут робить Вовк? І чому поводиться настільки самовпевнено, ніби знаючи: Міхаель не прийде і не завадить. Занепокоєння у грудях зростало.

— А я скажу, чому до тебе прийшов я, а не він, — ніби нічого не сталося продовжив чоловік. — Бачиш, у мого колеги виникли якісь значно важливіші справи, ніж навіть робоча зміна… чи улюблена пацієнтка. Тож твоєю сьогоднішньою випискою займатимуся саме я! — і посміхнувся. Хоча ця посмішка була більше схожа на вовчий оскал.