Служба на корону

Поспішала, бо небо затягувало хмарами й піднявся пронизливий вітер. Навесні грози це звичайне діло, та тут в провінції Гарату весна приходить значно раніше. Південне сонце починає гріти ще в снежене (лютий місяць) і боюсь собі уявити, яка спека тут стоїть влітку. Та ось, тільки варто було затягнути небо хмарами, як різко холоднішає і насувається гроза. Я чимдуж поспішала додому, щоб встигнути до дощу і не промокнути. А біля моїх воріт на мене чекали гості. Я їх ще здалеку побачила та не стала вертати до лісу, не найкращий час, щоб там переховуватися.

-Доброго дня, шановні! Що вас до мене привело?
-Доброго дня, графине! -пролунало хором і гвардійці низько вклонилися.
-Я перепрошую, що ми завадили вашому усамітненню, та в нас наказ доставити вас до столиці на зустріч з новим Верховним, - повідомив мені один з них.
-Мені потрібно хвилин двадцять, що зібратися. Проходьте.

На кухні налила чоловікам чаю і запропонувала відпочити, поки я приведу себе до ладу. Вони не відмовилися. Я привела себе у належний вигляд і ми відправилися.

Столичний магістрат був уже відбудований, мене зустріли й провели до приймальні. На цей раз мене зустріла дівчина-секретар, поки вела коридорами щебетала не припиняючи. За п’ять хвилин я дізналася, як її звуть, що вона того річ закінчила Академію і їй так пощастило отримати це місце, і що новий Верховний дуже уважний до неї, і їй страх як подобається тут працювати. Не секретар, а знахідка для шпигуна.

Верховним виявився чоловік поважного віку проте безбородий, на відміну від загиблого Германа Старицького. Він мені всміхнувся, всадив і запропонував чаю. Я не відмовилася, бо відчувала, що розмова буде довгою. На диво дівчина заварювала чудовий чай, ароматний і міцний, саме такий як я люблю. Після усіх обов’язкових етикетом розмов і питань, він нарешті перейшов до головного.

-Графине, я буду казати як є. В нас є інформація про вашу магічну силу. Ми знаємо, що покійний вельмишановний Герман Старицький рекомендував Вас на роботу у відповідних службах. І звичайно ми не можемо це ігнорувати. Була проведена нарада щодо цього. Є особи які заперечували Вашу учать у таких заходах, аргументуючи Вашим небажанням,- і витримує паузу, чекаючи на мою реакцію,- та самі розумієте, що нам вкрай потрібна Ваша допомога.
-У Вас правдива інформація, я не хочу приймати у цьому участь. І якщо Ви вже все про мене знаєте, то Вам відомо і про те, що я полишила будь-яке світське життя і віддалилася від суспільства, щоб врятувати своє душевне здоров’я.
-Ми звичайно все розуміємо. Ви пережили особисту трагедію і стільки усього звалилося на ваші ніжні жіночі плечі…
-Але?
-Але зараз королівству дуже потрібна Ваша допомога. Коли Вас, Маліко… дозвольте Вас, графине, так називати? -Кивнула головою.- Так от, коли Вас запрошували на цю зустріч, повинно було зібратися немаленьке товариство для розмови. Та було вирішено, що це буде виглядати як тиск на Вас. Тому ми зараз сам на сам і я говорю від імені короля і чародійської ради. Вам не вдасться уникнути служби на корону. Та ми дещо послабили умови. Якщо ви добровільно нам допоможете у цій справі, то король готовий не тільки повернути повністю втрачений Вами статок, а й відбілити ім’я Вашого батька офіційно. За Вами не буде вестися нагляд, як у разі з такими службовцями.
Також Ви будете вільні у своїх діях, переміщеннях і рішеннях, на відміну від інших. Та в разі, коли станеться щось подібне і короні в край буде потрібна ваша допомога, ви не вагаючись повертаєтесь на службу. Ви будете отримувати жалування. Та гадаю з Вашими статками це крапля нічого нерішаюча для Вас. Та все одно приємно. Я від себе скажу, що це фантастичні умови. І Ви їх отримали тільки по протекції герцога Шурайського.

Я розуміла, що рано чи пізно мені все одно доведеться стикнутися з цією проблемою. Дивно, що герцог підсобив мені в цьому випадку, треба буде при нагоді йому подякувати. І уникнути участі такої нервової служби мені не вдасться. А головне те, про що я увесь час мріяла, мій татечко зможе покоїтися з миром. Він буде оправданий і його ім’я відбілиться, а те, що він за своє життя напрацював залишиться в родині. І, якщо дасть Бог, то колись зможе перейти його онукам. А якщо і ні, то я знайду на що ці статки витратити. Сама собі всміхнулася такому рішенню.

-Ви мені так і не повідомили, в чому зараз полягає допомога.
-Я усе розкажу тільки після підписання Вами належних паперів і магічної клятви про нерозголошення.

Після того, як рішення були прийняті, підписи поставлені й клятва дана, Верховний розповів про справу.

На одному із допитів зрадників з аристократії виявилося, що на Зелених островах у відьмака було лігво. Десь там у підвалах сотні дітей, поранених і виснажених. Десь там аборигени-людожери, які поклоняються Унре і якими відьмак залякував своїх бранців. Чоловік, який повідомив цю інформацію, розказав, що ніби-то відьмак вихвалявся, що людожери прийняли його як уособлення Унре і поклоняються йому, а він їх підгодовує.

Чим більше Верховний говорив, тим страшніше ставало. На мене важким каменем навалилося розуміння того жахіття, що коїв відьмак і його посібники. І невже впливові люди королівства вважали, що я можу відмовитися допомогти, коли мова йде про дітей, про сотні дітей. Я б кинулася рятувати їх навіть ціною свого життя. Стало холодно від людської байдужості й жорстокості. Адже були ті, хто знав про злочини відьмака, про дітей у клітках і змовчував, допомагав і тішив своє самолюбство своєю владою.

Отримав усі вказівки, ми розпрощалися з Верховним. В королівській канцелярії, я підписала потрібні документи, зустрілася з представником королівської служби безпеки, отримала захисні амулети, артефакт перенесення й артефакт зв'язку, а також службові інструкції. До дому повернулася стомленою і виснаженою. Добре, що в мене є фамільяр, який допомагає знімати стрес і ділиться зі мною енергією.

-Як тут справи сьогодні? -Запитала допиваючи зілля спокою.
«Приходили тут до тебе. Дворовий усіх відправив до лікарні. Маруся тобі от молочка принесла і пиріг. Тож вечеряй і відпочивай», -хвилювалась за мене моя турботлива киця.