Весілля і ритуал очищення

Стою я в новій вишитій сорочці та в нових чоботях, що сьогодні купила, вся як нова копійка і ніяковію. Переді мною поважна людина. Дивиться на мене уважно, оцінює.

-Весілля може й не бути та ілюзії не знадобляться. Ти мені от що скажи, як в тебе, чародійко четвертого ступеня, з прокляттями, навітами й потойбічними справами усілякими відносини?- і так прискіпливо дивиться на мене, -гарно заплачу.

А я вже розумію про що мова піде. І таки вгадала. Може в ясновидці податися чи в пророчиці? Він мені розповів, що біда сталася перед весіллям. Приїхала багата наречена до сина. Та от в гостинному домі, якась примара з'явилась: чи то русалка була, чи щось інше. Треба розібратися, бо не хоче тепер заміж, каже дурний знак був. Вмовити треба, що заспокоїлась.

Наречена виявилась худою високою жердиною. Маленькі оченята лякливо бігають над великим носом. Неприємна особа, а як рот розкрила, то взагалі захотілося піти звідти. Але хотілося грошей. Бо як градоначальник назвав суму, зрозуміла, що світ переверну, але весіллю бути. Та я коня зможу купити, ще й на зимовий одяг вистачить, і деякий час зможу десь осісти, може й тут, адже дасть він мені рекомендації. Ех, заживу. І уява вже малює мене поважною чародійкою, якій усі кланяються шанобливо. З моїх мрій витягнув скрипучий голос, що розказував про потвору, яка з'явилася зненацька, спала в її ліжку, купалася в її діжці, прикраси поцупила, ще й знущалася і сміялася, а потім на чорті у вікно вилетіла. Я витріщилась на неї й тільки рот роззявляла і хапала повітря. Такої брехні та наклепу я в житті не чула. Це ж треба таке вигадати.

-А моя служниця ще чула як вона про коня казала, а осідлала чорта.- прописклявила вона. А в мене почав зріти план помсти.

-Є в мене здогадка одна.- і справді пришла до голови. Для поважності я домовилась про зустріч на наступний день і, навіть для відводу очей сходила до тієї самої кімнати у гостьовому дворі.

Наступного дня я вже відігралася і таких страхів їй наплела. Що то була донька водяника і відьми. І що вона страх як образилась, сказала, що наклеп на неї зводять, ніякі прикраси не брала. Трішки пожартувала, а тепер, якщо не відкупиться, то не буде їй покою. Ой, що далі було. Металась по кімнаті наречена, усі прикраси згребла. Свої ріденькі косми смикала. Я хотіла вже було сказати, що нічого не треба, так домовилась. А потім згадала про те, як вона мене потворою називала і вирішила йти до кінця. За відкуп взяла грошима. Не треба мені її прикраси. Де мені їх носити? Та і продати не вийде, не повірять, що не вкрала. Та й взяла не так щоб багато. Один злотий. Буде їй наука. А для того, щоб свою совість заспокоїти, трішки їй краси додала. Щоб хоч крапельку привабливіша була, адже наречена все ж таки.

І весілля сталося. І гості смакували різні страви делікатесні і я від них не відставала. Хоч я і на роботі, так мовити, але то тут, то там ухоплю. Та і вином посмакувала. І вже розморена і щаслива такого ілюзорного дива їм влаштувала, що про це весілля ще довго балакатимуть. Наречений, а точніше вже одружений чоловік не дуже радісно дивився на дружину, радше на дівчат заглядався. Та то їх справи. Але не була б я собою, аби не шепнула наговір на щасливе подружнє життя. Нехай милуються одне одним.

Це була сама дохідна моя робота. Повністю задоволені один одним ми розпрощалися. Я отримала чудові рекомендації та була готова підкорити ще невпавше до моїх ніг місто Полянки.