1

Я дуже люблю осінь. Це важко пояснити чому мені подобається якраз ця своєрідна й неповторна пора року. Можливо за її неоднозначну норовливу вдачу, що так співзвучна моєму непередбачливому бурхливому характеру. Не виключено що через те, що я родився на багряний листопад. А скоріш за все тому, що саме осінньою порою зі мною траплялися чи не всі найбільш важливіші та доленосні випадки в моєму житті.

Хоча від цієї осені я не чекав чогось надто незвичного. Важко сподіватися від провидіння якихось особливих сюрпризів коли тобі вже майже сорок. Вік уже не той щоб вірити у всілякі несподівані приємності. Та й життєвий досвід невтомно підказує що успіх та вдача не падають просто з неба, їх треба добиватися довгою, копіткою та наполегливою працею. А тому не варто очікувати чогось екстраординарного навіть від своєї найулюбленішої пори року.

Тому повертався я в рідне місто лише з двох причин. По-перше мені конче необхідно було добряче відпочити від нелегкої долі звичайного українського заробітчанина-трудяги. Майже рік безперервно проведений на чужині давався взнаки, надзвичайно виснаживши мене як фізично так і духовно. Хотілося хоч на якийсь час забути про все те, що там мене оточувало. Хотілося покинути всі невідкладні справи яким здавалося ніколи не буде кінця. Хотілося повернутися до своєї домівки та сповна насолодитися неповторними краєвидами золотої осені.

Друга причина, що спонукала мене повернутися на Батьківщину, було запрошення на весілля, котре я на днях отримав від Катрі. Як це не дивно та ця дівчина не доводилася мені близькою родичкою, не була вона моєю доброю сусідкою, ба більше того, зналися ми всього лише кілька днів. Тим не менш запрошення було написане надзвичайно щиро, слова які у ньому були мене дуже зворушили, і я з вдячністю прийнявши його негайно вирушив у дорогу. Домовився про нетривалу відпустку з хазяїном на якого працював, зібрав свій нехитрий скарб, купив білет на потяг і вперед, додому…

З Катрею ми познайомилися при вельми незвичних умовах майже рік тому. Того листопадового дня я просто прогулювався міським парком милуючись його неповторними осінніми краєвидами. Раптом помітив серед дерев як двоє дебелих молодиків нахабно чіпляються до молодої дівчини. Звісно ж я не міг пройти мимо такого неподобства. Тож встрянув у цей конфлікт і після невеличкої сутички зумів визволити юнку з рук брутальних хуліганів.

Ця подія і стала початком нашого щирого приятелювання. Хоча спершу все виглядало дещо по іншому. Врятована мною дівчина несподівано виявилася, як мені тоді видалося, п’яною мов «чіп». Залишити беззахисну юнку в такому безпорадному стані, в безлюдному вечірньому парку, мені совість не дозволила, і я не придумав нічого іншого як привести її до себе додому. На ранок ми розійшлися по своїх справах і я вже думав, що це й кінець цієї незвичної історії.

Однак не так сталося, як гадалося. Через декілька днів дівчина сама знайшла мене. В відвертій розмові, доведена до відчаю Катря, попрохала мене про допомогу. Як вияснилося юнку переслідує її колишній хлопець. Молодий негідник мав намір силою домогтися дівчини, а коли це йому не вдалося, підіслав до неї своїх дружків. Ті обпоїли її якимось наркотиком і ледь не збезчестили. І тільки моє несподіване встрявання врятувало бідолаху від наруги.

Та на цьому неприємності Катрі не закінчилися. Її настирливий кавалер не полишав надії добитися свого, а тому влаштував справжнє цькування дівчини. Його посіпаки не давали їй і кроку вільно пройти. Тож мені не залишалося нічого іншого як взяти юнку під свій захист. Щоранку я почав проводжати її в університет, вечором зустрічав, ми вечеряли в якійсь кав’ярні, гуляли осіннім містом, потім ми поверталися в мою квартиру ночувати.

Під час цих вечірніх прогулянок я дізнався трохи про минуле Катрі. Родом вона була з віддаленого села. Всі її рідні проживали там. В місто дівчина приїхала навчатися в університеті. Друзями яким можна довіряти ще не обзавелася. Допомоги просити було ні в кого. От і вирішила звернутися до мене, єдиного справжнього лицаря, якого лише знала.

Такий дівочий комплімент неабияк мені лестив, та за нього незабаром довелось сповна заплатити. Десь через тиждень нашого знайомства нас в темному під’їзді перестріло четверо хуліганів. Вже потім вияснилося, що це дружки колишнього хлопця Катрі. Та тоді між нами виникла запекла бійка з якої мені пощастило вийти переможцем. Надававши добрячих копняків нападникам, я «дохідливо» пояснив їм що зв’язуватися з дівчиною, а тим більше «надокучати» мені, справа невдячна. А щоб підкріпити свої слова пригрозив, що маю вагомі зв’язки в кримінальному середовищі, тож на випадок чого зможу «влаштувати» їм чимало проблем.

Звісно це був зухвалий блеф, адже насправді я ніколи нічого спільного зі злочинним світом не мав. Був звичайнісіньким бригадиром будівельної бригади, що вже не один рік заробляла на життя батракуючи на чужині. Проте цей відчайдушний обман виправдав себе на всі сто. Нам дали спокій. Ні до Катрі, ні тим більше до мене, більше ці забіяки вже ніколи не чіплялися. Тож я зі спокійним серцем вирушив на чергову заробітчанську «вахту» дозволивши дівчині деякий час пожити в моїй холостяцькій квартирі.