Розділ 2. Той, хто чекав по інший бік 12

Глава 12. Ворог мого ворога

Вони приземлилися у порожній підземній кімнаті, і перше, що зробив Макс, підвівшись, — це перевірив, чи цілі всі троє, перш ніж дозволити собі бодай на мить задуматись про все почуте в тому неможливому, мерехтливому просторі поза часом.

— Треба зв'язатися з Аліною Мельниченко, — сказав він, щойно переконався, що Олена і Степан не постраждали під час стрибка.

— Що? — Степан подивився на нього, як на божевільного. — Вона тримала нас у полоні. Погрожувала. Її люди побили мене.

— Вона робила це, вважаючи, що діє самостійно, заради власної мети, — сказав Макс. — Але судячи з того, що ми щойно дізналися, вона, найімовірніше, сама лише інструмент у руках Ласло. Якщо вона дізнається, що двадцять три роки її життя, вся її робота, увесь спадок її батька — це лише частина чужої, набагато масштабнішої гри, у яку її втягнули без її відома, вона може стати нашим найкориснішим союзником замість найнебезпечнішого ворога.

Олена, все ще бліда після пережитого, кивнула повільно, обмірковуючи цю логіку.

— Ризиковано, — сказала вона. — Але Макс має рацію. Якщо ми продовжимо ставитись до неї виключно як до ворога, ми граємо саме за тим сценарієм, який, найімовірніше, і потрібен Ласло: розділені, недовірливі гравці, кожен зосереджений на боротьбі з іншим, замість того, щоб об'єднатись проти справжньої загрози.

Вони знайшли номер офіційного представництва «Меридіану» через отця Романа, який, дізнавшись про останні події, здавалось, постарів на кілька років буквально за один вечір, але все ж таки допоміг організувати зустріч — не безпосередньо з Аліною, а через посередника, якому священник довіряв особисто ще з часів, коли той був парафіянином до того, як зробив кар'єру в юридичній фірмі, що обслуговувала кілька великих київських компаній, включно, як виявилось, і з «Меридіаном».

Зустріч відбулась через два дні, у нейтральному місці — переговорній кімнаті бізнес-центру в центрі Києва, обраній самою Аліною Мельниченко як компроміс між її бажанням безпеки й необхідністю розмови віч-на-віч.

Вона виглядала інакше, ніж Макс уявляв її собі, чувши тільки голос по рації, — невисока жінка років п'ятдесяти, з коротким сивуватим волоссям і втомленими, проникливими очима, які, попри всю ділову холодність манер, видавали людину, що носить у собі значно більше тягаря, ніж готова показувати світові.

— У вас є десять хвилин, перш ніж я викличу охорону, — сказала вона замість привітання, сідаючи навпроти них за довгий скляний стіл. — І це вже значно більше люб'язності, ніж заслуговують люди, які двічі втекли з мого об'єкта, коштували мені мільйони доларів обладнання й, наскільки я розумію, спричинили зникнення принаймні одного з моїх найкращих техніків.

— Степан живий, — сказав Макс спокійно. — Він сидить перед вами.

Аліна перевела погляд на Степана, і на коротку мить у її очах промайнуло щось схоже на полегшення, ретельно приховане за професійною маскою.

— Гаразд, — сказала вона. — Дев'ять хвилин.

— Ваш батько служив вартовим, — почав Макс, вирішивши не витрачати дорогоцінний час на манівці. — Разом з Дмитром Костенком і рештою братства, покликаного оберігати кільце від зловживання. Ви про це знали?

Обличчя Аліни Мельниченко залишилось непроникним, але щось у поставі її плечей ледь помітно змінилось.

— Я знала, що мій батько ставився до своєї роботи з винятковою серйозністю, — сказала вона обережно. — Значно серйознішою, ніж вимагала звичайна наукова посада в радянській системі.

— А чи знали ви, — продовжила Олена, — що фінансування «Меридіану» — не результат виключно вашого підприємницького таланту, а частина значно старішої, значно масштабнішої мережі, керованої організацією під назвою Аврум, яка полює за кільцем ще з тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року?

Тепер обличчя Аліни Мельниченко зблідло по-справжньому, і професійна маска, яку вона тримала так уміло впродовж усієї розмови, здригнулась уперше.

— Це наклеп, — сказала вона, хоча голос її прозвучав значно менш впевнено, ніж слова. — «Меридіан» повністю незалежний. Я особисто контролюю всі фінансові потоки компанії.

— Ви особисто контролюєте потоки, — сказав Степан тихо, дістаючи з кишені складений учетверо аркуш паперу, той самий, що передав йому Оверко перед смертю, — але чи знаєте ви особисто джерело початкового капіталу, який дозволив вам заснувати «Меридіан» на уламках держзамовлень дев'яностих? Чи знаєте ви, хто саме є «куратором східноєвропейського напрямку», з яким, за нашою інформацією, ви особисто зустрічалися тричі за останній рік?

Він розгорнув папір і поклав його на стіл перед нею, показуючи підкреслене двома лініями ім'я.

Аліна Мельниченко дивилась на аркуш довго, дуже довго, і Макс, спостерігаючи за нею, побачив на її обличчі те саме, що бачив на обличчях багатьох людей упродовж цієї подорожі: момент, коли ретельно вибудувана картина світу раптом тріскається під вагою нової, небажаної правди.

— Пан Ласло, — сказала вона нарешті, голосом, у якому вперше за всю розмову з'явилось щось живе, справжнє, вразливе. — Він представляється консультантом швейцарського інвестиційного фонду. Ми зустрічалися щодо додаткового фінансування досліджень. Він... він завжди здавався надзвичайно обізнаним у темі, значно обізнанішим за будь-кого з моїх колег, але я вважала це просто ознакою його професіоналізму.