Розділ 1. Незнайомцю

У Священному Місті Еліон того вечора пахло ладаном і пізніми осінніми квітами.

Селена сиділа біля вікна своєї маленької вежі, притискаючи до грудей чистий аркуш паперу.

На столі перед нею лежав список імен, виданий сестрами з Храму Світла: ангели, що нині несли службу на кордоні з Безоднею, потребували слів підтримки.

Кожен мешканець Еліона міг обрати собі незнайомця й написати йому листа.

Палець Селени ковзнув униз списком і зупинився на імені, яке нічим не вирізнялося серед інших.

Кассіан.

Вона взяла перо й занурила його в чорнильницю.

«Незнайомцю, якого я ніколи не бачила…»

Слова давалися важко.

Що пишуть незнайомцям? 

Вона відклала перо й глянула на дитяче ліжко в кутку кімнати.

Там спав Леон — її шестирічний племінник, син її покійної сестри. Хлопчик дихав уві сні з присвистом, і на його губах, навіть у напівтемряві, виднілися чорні прожилки.

Прокляття.

Демонічна сутність, що проникла в нього під час Великого Прориву, коли загинули його батьки.

Селена знову взяла перо.

«Я не знаю, хто ви, Кассіане. Я не знаю, чи дійде цей лист, чи загубиться десь між небом і Безоднею. Але якщо ви читаєте це — знайте, що тут, у Еліоні, є та, хто молиться за вас щовечора. Я цілителька. Я бачу біль відблисками на обличчях, і я знаю, що ви  бачите найгірше. Я хочу, щоб ви знали: ваша жертва — не порожнеча. Вона має значення. Хтось на вас чекає. Навіть якщо ви про це не знаєте.»

Вона склала аркуш, запечатала  воском і відправила з поштовим голубом.

Вона не очікувала відповіді.