04.12.16

04.12.16

Доброї ночі, це я! Всього лиш я… Хто я? Не знаю. Можливо, це тільки дивна альтернативна реальність, де все не справжнє. Як гадаєш, таке можливо? Хм… Якщо я фальшивка, тоді, яка роль тут в тебе? От питаннячко, напевне, все ж риторичне… Та, якщо все це тільки уява якогось божевільного, то і ти, і я можемо витворяти щось таки химерне! Як морозиво взимку, або танець посеред гомінкої вулички десь у Ріо босоніж, як у чуттєвої Дункан . Де б ти хотів побувати? Так, щоб подихати чужим, невідомим тобі повітрям, прожити день, тиждень або й місяць у незвичному тобі оточенні. Був би це мегаполіс, чи острів на якому всього з сотню душ? Знаєш, відверто кажучи, самотньо подорожувати одному. Так, рік чи навіть декілька ти відчуваєш свободу та ейфорію від часу, потраченого на себе самого й тільки. Але згодом все змінюється. Кардинально та невідворотно. Чи зустрічав ти людей, які стомилися від життя в самотності? Я бачила декількох, та видовище не з приємних. Мені говорили, що страх бути самотнім один з найжахливіших. Для мене особисто це твердження дійсно має сенс. Є всього дві речі в мені, яких я потребую на рівні з повітрям та водою - відчуття тепла, затишку у дотиках та ароматах. А чого потребуєш ти, мій милий незнайомцю? Якщо б ти був вільнішим за вітер, який гойдає нестримні хвилі океанів, що б ти зробив? З ким би був поруч? До чого прагнула б твоя душа? Самовдосконалення, звичайно, річ чудова, безперервна та цікава, але на неї витрачати всі свої сили та час- злочин проти себе самого. Яке бажання є твоїм найпотаємнішим? У мене є такі бажання… Які хочеться зберегти від чужих очей та думок, але вони все ж пов'язані з людьми, участь яких в моєму житті є важливою, сокровенною.

З плином часу я розумію, що все менше у мене права на приватність. Люди зараз живуть напоказ . Це так бридко. Уявляєш, все, що вони роблять або відчувають, оголошують, ніби немає у них тем, які є тільки їх особистими. Кожне почуття, кожна дія кричить: «Подивіться, люди, а ви знаєте, Я...». Таким чином втрачається істинний сенс тієї чи іншої події, все дуже знецінюється. Я приховую те, що дійсно торкає мою душу, пане незнайомцю. Та вже ж говорю про це у віршах , спершу вони опиняються у людей, від чиїх дотиків залежить мій спокій, а далі їхню долю вирішую не я. Та буває так, що те, чим я поділилася, опиняється під цією фразою: «Подивіться, люди, а ви знаєте, Я…». На жаль, право захисту свого особистого втрачається. Дорогий мій незнайомцю, чи цінуєш ти свій особистий простір, як ціную його я?

Мій непізнанний, крім самотності, я боюся втратити себе в цій шаленій гонці оточуючих за увагу, популярність, гроші, задоволення своїх потреб. Де кожен ламає та крок за кроком підкорює інших собі. Мені страшно забути хто я, до чого прагну, навіть в альтернативній дійсності якогось божевільного. Рятувати й приводити мене до тями будуть тільки моменти на кшталт теплих обіймів, де я буду відчувати себе живою, важливою. Яка вона, твоя альтернативна реальність? Хто рятує тебе від самотності та всіх твоїх страхів?

З повагою, К.К.