Лист 29

29

[Харків, місцевий] 7 лютого [1763 р.]

Ex Erasmi chiliadibus proverbiorum.

Aristoteles, Maglnorum] moralium, lib. 2

‘Όταν βουλόμεθα σφόδρα φίλον ειπει̃ν μία φαμέν ψυχή ‛η ’εμή καί ‛η τούτου. Quum volumus valde amicum dicere, una inquimus anima mea et hujus. Idem eodem lib.: ’Έστι γάρ, ‛ώς φαμεν, ‛ο φίλος ‛έτερος ’εγώ. Est enim, ut dicimus, amicus alter ego.

Verum audi et ex Plutarcho: "Simias ajunt сарі, dum homines imitari conantes, eorum motus et saltationes adsectantur. Adulator autem alios imitando decipit atque illicit, non eodem omnes modo. Cum aliis saltat atque cantat, aliis palaestrae se et exercitationum corporis socium adjungit. Quodsi adeptus est literis et disciplinis deditum adolescentem, totus jam in libris est, barbam (philosophicam) ad talos usque demittit, pallium gestat, rerum delectum ornittit, in ore sunt numeri et rectangula ac triangula Platonis". / 82 /

Desideratissime Michaël!

Cum omnis temporis jactura gravissima sit, tum vero horum angelicorum dierum — hei! unum quodque raomentum tam pretiosum, ut, quantum alias possessiones tempus vicit omnes, tantum heic se ipsum etiam vicerit. Nunc demum noster internus homo non carne gravatus, sed veluti vinculis ruptis expeditus, aut additis alis alatus in morem του̃ ’αετου̃ tollitur sublime, ac, veluti in aequore camporum apertorum, in immensibus caeli regionibus libratur, agitatur, velitatur ambiens πρός τό κα̃λλος τό θει̃ον penetrare atque pertingere, ubi angeli assidue spectant τό πρόσωπον του̃ πατρός, supra sortem humanam delicantes. Ο hos dies jucundos, nectareos, omniumque rerum, imo et dierum pretia nullo negotio superantes! Ο asperum primum durumque jejunium, quonam nos perducis? Sic semper virtus omneque bonum principio amarum, fine adulcatur. O mi Michaël carissime! cave has dieculas nugis insumas! Agnosce thesaurum, agnosce sortem tuam regum persarum sorte multo potiorem. Quid trepidamus, si heic dormitamus? Tempore coelum, imo ipse deus emitur. / 91 / Nunquam te desinam adhortari ad non vulgares musas illas, ad praeclara illa vulgo contempta facinora, ad libros illos, quos "Quos rara contrectat manus", ut Muretus ait. Nec possum non uti calcaris loco illis Erasmi nostri verbis: "Cogita juventa nihil esse fugacius". Plinianum illud semper animo insideat tuo: "Omne perire tempus, quod studiis non impertias".

Quodsi quando te excitare debeam, his plus quam aureis certe horis ante moriar, quam desinam, sive opportune sive 272 non. Veniet tempus, cum cibo potuque obruti ad terram reclinabimus, pulcherrimos animi oculos non valentes sursum tollere. Nunc hic, ut Maro ait, aurai simplicis ignis cum sit liber atque agilis, quid cessamus evolare είς ουρανόν? quin exercemus ejus alas, ut aliquando pertingat ad dissitissimum illum terminum metamque, de quo sic nostra cariss. genitrix ecclesia cantat: "Желаній краю, вЂрних утвержденіе" etc. / 92 /

Non libet finem facere, sed faciam. Vale, rni anime!

Tuus Greg[orius] Sabbin.

7 februar[ii].

Із збірки висловлювань Еразма.

Арістотель, Велика етика, кн. 2

‘Όταν βουλόμεθα σφόδρα φίλον ειπει̃ν μία φαμέν ψυχή ‛η ’εμή καί ‛η τούτου. — "Коли ми хочемо когось назвати справжнім другом, говоримо, що наша душа і його душа — одне". Те ж сказано і в іншому місці тієї книги: ’Έστι γάρ, ‛ώς φαμεν, ‛ο φίλος ‛έτερος ’εγώ. — "Друг, як кажуть, — це наше друге я".

Але послухай і з Плутарха: "Розповідають, що мавпи, намагаючись наслідувати людей, переймають їх рухи і відтворюють їх танці. Підлесник же, наслідуючи інших, обдурює їх, спокушає, але не всіх однаково. З одними він танцює і співає, до інших приєднується, як партнер по палестрі і по фізичних вправах. Якщо він має справу з юнаком, відданим літературним і науковим заняттям, — весь час сидить за книгами, відпускає бороду (філософську) до самих п’ят, носить плащ, залишає розваги, на вустах у нього числа та прямокутники і трикутники Платона".

Найжаданіший Михайле!

Тому що з усіх втрат втрата часу найтяжча, то навіть одна мить цих ангельських днів така цінна, що перевищує все, що ми маємо, навіть себе самого настільки, наскільки час перевищує все, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби, звільнившись від пут або знайшовши нові крила, піднімається високо, неначе орел, ширяє, носиться і літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині безкраїх полів, прагнучи досягти божественної краси, проникнути туди, де ангели безперервно дивляться на лик отця, радіючи людській долі. О приємні, як нектар, нинішні дні, яких цінність більша за всі речі й інші дні! О прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так всяка чеснота і всяке благо спочатку уявляються гіркими, а під кінець стають солодшими. О мій найдорожчий Ми-273хайле! Стережися ці днини витрачати на пусте! Пам’ятай, що вони скарб, зрозумій, що твоя доля набагато краща долі перських царів. Чого нам боятися, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, "рідко хто бере в руки". А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: "Пам’ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність". Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: "Втрачений той час, який ти не використав на навчання".

Якщо б я мусив спонукати тебе, то я б швидше вмер, ніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це, чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею і напоями, ми схилимось до землі, не маючи сили підвести найпрекрасніші очі нашої душі, Тепер же, коли цей, як говорить Марон, вогонь простого дихання вільний і дійовий, чому ж перестанемо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують всяку спрагу і про які наша найдорожча родительська церква співає: ["Желаній краю, вЂрних утвержденіе"] та ін.